Мама не підтримала…  -Ніколи б не подумала, що моя мати так зі мною поступить. Вигнала з дитиною на вулицю! За матеріалами

У Людмили сім’я, чоловік і дворічна дочка. У шлюбі вони живуть сьомий рік, але останнім часом Людмилі здається, що відносини вичерпали себе. Хоча чоловік її, взагалі то, непогана людина: працює, не має поганих звичок, утримує сім’ю – але останнім часом Людмила бачить в ньому одні недоліки.

– Крім компа з безглуздими іграми, нічого йому не цікаво, – скаржиться вона. Приходить з роботи і сидить в навушниках, уткнеться в монітор, одну потилицю бачу. Бардак в упор не бачить, допомоги по дому не допросишся. Я вже не прошу мити-прибирати, але хоча б чоловічу роботу в домі робити треба! Лоджію розібрати прошу рік! Планується прибити – вже й не пам’ятаю, скільки! «Так-так, зроблю, ось на вихідних, ось на святах …» – а віз і нині там! Без скандалів не виходить! Та й вони вже не допомагають особливо …

Чоловік не займається з дитиною – просто не розуміє, що робити і про що говорити їй. Залишити їх вдома більше, ніж на годину неможливо – буде обривати телефон з питаннями «коли прийдеш?», «Ну де ти там?» і «Вона плаче, що робити?». Він не горить бажанням робити домашні справи, і навіть сімейні прогулянки на вихідних йому вже не подобаються.

Після появи на світ нашої доньки, я вже й забула, коли він мені слово добре сказав.

– Не розумію, навіщо так жити? – зітхає Людмила. – Навіщо мені чоловік? Ми з донькою все одно одні, самі по собі! З чоловіком ми стали чужими людьми, я не бачу перспектив. Він мене дратує. Жити так далі неможливо!

Загалом, Людмила вирішила розлучатися. Квартира, в якій подружжя жило весь цей час, належить свекрусі, тому Людмила зібрала у валізу найнеобхідніші речі, викликала таксі, взяла за руку доньку і поїхала до матері.

Мати після заміжжя Людмили залишилася одна у великій двокімнатній квартирі. Людмила, звичайно, розуміла, що мама засмутиться, дізнавшись про розлучення, тим більше що до зятя вона завжди відчувала симпатію.

Але того, що мати не пустить їх з донькою далі порога і відправить назад, Людмила навіть уявити не могла.

– Я не бачу тут нерозв’язних проблем! Не вигадуй! – безапеляційно заявила мати, не дозволивши дочці навіть зайти на поріг. – Вертайся назад і налагоджуй відносини з чоловіком. Він нормальна людина. У вас сім’я, дитина. Ось і живи!

– Та ну, мамо, перестань, ти не розумієш, чи що? Не можу я з ним жити. Ми різні люди…

– Ага, він поганий, а ти ідеал, чи що? Ні! У тебе теж маса недоліків, ти їх знаєш і сама. Ось і спробуй попрацювати над собою, стати гарною дружиною. Подумай, що у вашому житті було не так і чому. Загалом, забирай свою валізу і повертайся до чоловіка. Так, ось таксі вже під’їжджає. Вперед!

– Мамо!

– Давай давай! Ти думаєш, інший чоловік кращим буде, чи що? Так як би не так! Кожен наступний – гірший за попереднього. Бач, чого придумала – розлучатися! Ламати – не будувати! Багато розуму не треба …

З цими словами мати буквально виставила дочку за поріг. З речами і з дитиною.

Людмила була змушена повернутися до чоловіка – як побита собачка, з валізою. Ну а куди ще підеш? До чужих людей? – так це ненадовго. Людмила збентежена.

Чоловік подивився на неї з насмішкою – в серйозність її намірів він не вірив з самого початку – і все стало на свої місця …

Фото ілюстративне, з вільних джерел.