Мама нещодавно мені сказала, що втомилась від постійного галасу, який ми створюємо з сином. Вона вже занадто стара, їй хочеться тиші та спокою, а не плачу чи сміху дитини. Тому я повинна винайняти собі окреме житло. Але квартира, в якій ми всі живемо, і моя теж, чому я маю з’їжджати?

Квартира, в якій зараз живемо я, мама та мій син, дісталася нам з нею від мого батька. Половина належить мені, половина їй, але досить довгий час вона жила там одна на втіху.

У нас із матір’ю стосунки завжди були натягнутими. Вона могла місяцями не цікавитись моїми справами, а потім раптом кидалася виховувати. Ці перепади її настрою завжди призводили до скандалів. Я не сприймала її, як свою близьку людину. Родичка, це так. Але священного трепету перед материнським словом у мене не було.

Зазвичай мама починала займатись моїм вихованням, коли у неї розклеювалися чергові стосунки. Це було за її самолюбством, тому вона намагалася самоствердитися за мій рахунок, але виходило в неї рідко. Я з ранніх років уміла огризатися, а у підлітковому віці взагалі стала дуже різкою і за словом у кишеню не лізла.

Останній грандіозний скандал стався у випускному класі. Вчилася я завжди дуже погано, але маму зазвичай це не дуже цікавило, а тут дзвінок вчителя збігся з маминим періодом активного виховання. Не знаю, що в неї в голові коротнуло, але вона вирішила мене відшмагати. Мені тоді було сімнадцять років, звичайно ж, я цього не дозволила.

Посварилися ми сильно, я зібрала речі і з’їхала до подруги. Після школи влаштувалася працювати, накопичила грошей і за кілька років переїхала до іншого міста. Там я зустріла хлопця, закохалася, вийшла заміж, прожила з ним шість років, а потім народила йому дитину і наш шлюб розвалився. Випробування батьківством чоловік не пройшов.

Близько півроку я ще прожила з ним, бо мені просто не було куди йти. Потім він знайшов собі нову пасію і попросив мене з речами та дитиною на вихід. Саме тоді мені довелося повернутися до батьківського дому. Мене там не було близько дев’яти років.

Мати мене прийняла без захоплення і зобразила образу, що я їй не дзвонила, не покликала на весілля, не розповіла про народження онука. Але я себе винною не вважаю, мати мені сама теж не дзвонила, хоча дізнатися про мій номер взагалі проблем не було. Просто їй було байдуже.

Я із сином зайняла свою стару кімнату, яку перетворила на якусь комору. Малого вдалося прилаштувати до садка, а сама я вийшла на роботу, бо мати одразу позначила, що годувати вона мене не буде. Це було очікувано, тож я навіть не засмутилася.

Жили ми з нею як у гуртожитку – різні полиці у холодильнику, кожен прибирає за собою, нічого спільного. Я рахунки не поділяла, тож просто віддавала матері половину грошей за комуналку. Вона намагалася говорити, що я маю оплачувати дві третини, але я відшила, дитина маленька, тому перетопчеться мама зі своїми претензіями.

Так ми прожили два роки, начебто все було спокійно, мама періодично бурчала на мене з якихось дрібниць, але особливих сварок не було. Але нещодавно вона заявила, що втомилася від постійного дитячого крику, тупоту та вереску, втомилася від того, що ми грюкаємо дверима і шумимо водою. Заявила, що хоче тиші та спокою, тому я маю з’їхати.

Дуже цікавий розклад! На що я маю зняти квартиру, годувати і одягати дитину, якщо моєї зарплати зараз ледве як вистачає? Тим більше, я така ж господиня в цій квартирі, за документами половина моя. Чому з’їхати маю я? Їй не подобається щось, ось вона нехай і їде.

Мати зчинила крик, що вона мені дала притулок, а я їй умови ставлю. Вона мені в моїй квартирі дала притулок, що ви кажете, яка щедрість!

Лаємося з нею досі, вона навіть заявила, що квартиру треба продавати, а гроші ділити. Смішна така. Що вона на ті гроші придбає без іпотеки? А іпотеку їй ніхто не дасть, мені також до речі.

Так і живемо в режимі вічної лайки. Подітися поки що нікуди, доводиться терпіти. Мама, правда, не залишає надій виселити мене з квартири, але це не вийде. Одна б навіть заводитися з нею не стала, пішла б відразу. А з дитиною у мене зв’язані руки, тому поки що все залишається без змін. Незрозуміло тільки, чи надовго моїх нервів вистачить терпіти мамині вічні докори та голосіння.

КІНЕЦЬ.