Дитина я пізня і не знаю довгоочікувана чи ні. Батько все життя пропадав, мама мало заробляла, але й за своєї маленької зарплати бібліотекаря, вона завжди рятувала інших людей, даючи їм у борг, і родичам та знайомим.

Свою маму вона втратила рано і жила самостійно з 15 років. Вже тоді мама навчилася дбайливо ставитися до грошей, залишаючи зі стипендії, накопичувала, заощаджуючи навіть на найнеобхіднішу їжу.

І в 18 років вона навіть дала у борг, на покупку мотоцикла, своїй середній заміжній сестрі. Після покупки мотоцикла, та все життя навколо матері і вилася, хоч і отримувала більше за неї, працюючи зубним лікарем аж на три зарплатні.

У відповідь вона весь час не від душі лестила матері, приносячи мені постійно то пару дешевої карамелі, то апельсин, то несмачний пиріжок. Але мамі моїй здавалося, що все це від душі та великої любові до мене, я ж, побачивши тітку, хапалася за поділ маминої спідниці.

Внуків у тітки не було, син жив далеко і лише зрідка приїжджав з дружиною її відвідати, добре, що раз на рік. Одного разу тітка від щирого серця подарувала мені на день народження пачку засушеного простроченого ірису та нічну сорочку, з печаткою дитячого будинку, вона там підробляла зубним лікарем.

І я тоді вже, у віці 10 років, почала розуміти, що не така вже вона і добра, як мама моя велить її рахувати. У дитинстві близько з тіткою ми не спілкувалася і коли мама виїжджала у справах кудись в область, я чекала на неї, приходячи зі школи, в під’їзді.

Бо мама мені завжди пояснювала у дитинстві, що бабусь з дідусями немає і сидіти зі мною нема кому. Виховувала мене одна мама, і мені довелося вступати після 9 класів до коледжу, але зате і жити треба було у великому місті, мене це спокушало.

Але від тітки в спину я так і чула: «Ось на яку ще спеціальність вступати їде, краще вже в школі вчилася, або на вихователя».

Але попри всі її розмови, я все одно стала студенткою обласного коледжу, і тітці не сподобалося, що до її слів не дослухалися.

Вона, мабуть, вважала мене людиною нерозумною. Ще вона має непогану якість обговорювати мене з чужими людьми на вулиці, так щоб я це почула.

А головне, нічого їй проти не скажи, мама заступається. Теткіне до мене ставлення пом’якшилося тільки, коли я до університету вступила.

Вона вже від радості плакала, але це сталося ще й з появою в неї довгоочікуваної онуки, чекали років 20, а потім народилася й друга. Тітка, недовго думаючи, забрала старшу онучку до себе.

Це була не дитина, а справжнє виродження пекла, тому що мені 16-річній, яка не мала жодного досвіду з дітьми, довелося сидіти з нею, встаючи через неї влітку, на канікулах о 6-й ранку.

Дівчинка була дуже примхлива, намучилася з нею, яка ще й не говорила, все через мамине потурання. А тепер уже я чула від тітки в спину: «є люди видні, гарні, а ця так собі».

Але я собі знала ціну, я ж не гірша за інших. А ще вона любила називати мене «біднота», спеціально, щоби чуло більше народу.

Свою невістку берегла, а мене завжди брала на город, допомагати їй. А невістка тільки й відпочиває, та на шиї у чоловіка сидить, від радості материнства, аж працювати перестала.

Я довго терпіла, але потім вона зовсім дістала і з дітьми, і з городом, і я дала відсіч. Та з появою в неї третьої внучки, почала мені шкодити ще й у особистому житті, відважуючи від мене всіх наречених, що хоче щось про мене і скаже, а люди всьому вірять. Тим більше, такому авторитету, як вона.

Мама моя давно на пенсії, не працює і вдома сидить, а ця у 75 років, все ходить на роботу, допомогти синові, дружина його не працює, тільки в храмі молиться. Не стежить за собою, веде аскетичний спосіб життя, дуже просто одягається і не готує в сім’ї їжу, діти самі по собі.

Тітка суворо оберігає чесне ім’я сина та не дозволяє нікому про нього погано говорити.

А про мене скрізь ходить і розповідає, втручаючись у моє невлаштоване особисте життя, а мати проти неї нічого не має.

А я так і живу, яка не сміє радіти чужому щастю та її довгоочікуваним онукам. За що прошу, нехай мене не засудять люди.

КІНЕЦЬ.