Мені 36 років, маю вищу технічну освіту, науковий ступінь, приваблива зовнішність. Я займаюся спортом, фотографією, багато подорожую, веду блог і справляю враження цілком задоволеної життям жінки. Проте це далеко не так.

10 років тому я розлучилася і змінила країну. У новій країні я закінчила аспірантуру, залишилася у своїй спеціальності і цілком утрималася на плаву, хоч і не розбагатіла. Але я самотня і нещасна.

Щодня я прокидаюся з відчуттям нещастя і всіляко відганяючи його від себе, намагаюся прожити новий день. Робота не приносить мені ніякої радості, я її просто ненавиджу, але мені необхідно утримувати себе. Мої друзі дитинства знаходяться дуже далеко, вони теж всі роз’їхалися, нові приятельки мені байдужі. Коханці теж.

У моєму житті було достатньо чоловіків, але нікому з них я не могла довірити себе. Я чудово усвідомлювала це. Два рази в житті я любила, але через сукупність причин, шлюб з цими двома чоловіками був неможливий. Дітей у мене немає, народжувати без сім’ї вважаю за неприйнятне.

Я не знаю, у чому шукати опору, і в мене залишилося дуже мало сил. Щодня я змушена протистояти чомусь, і долати якісь нові важкі обставини, і так багато років. Я зовсім одна, у мене немає жодних накопичень та жодних надій. Якби не мама, напевно, я давно це все закінчила б, але я не можу собі це дозволити.

Що мені робити? Мені не допоможе ніякий психолог, оскільки мало який психолог має мій життєвий досвід. Я просто хочу бути щасливою та не бути однією. Але це мені не дано. Я пройшла всі святі місця, техніки самонавіювання, навіть ворожок. Я просто не можу.

Мене турбує моя непотрібність, і в особистому, і в професійному плані, хоча я працюю за спеціальністю, але вона мені не цікава. Я знаю, що всі і всюди, і без мене обійдуться, чи вже обійшлися.

Навіть ті, кого я особливо потребувала. Повторюю, зовні я весела, молода та дуже активна. Але насправді я згасаю. Якщо хтось відчував подібне, я була б дуже рада вислухати думку таких людей.

До останнього часу я дуже навіть непогано ставився до своєї тітоньки. Ми з нею підтримували добрі стосунки стільки, скільки я себе пам’ятаю. Але не зовсім здорову позицію вона вибрала, коли

Нас у сім’ї шестеро сестер, ми всі між собою дружні, зараз вже спілкуємося родинами. Окрім однієї, звуть її Ольга. Живемо ми хоч і в різних місцях, але не дуже далеко.

Ця історія сталася не зі мною особисто, але людині, яка її розповіла я довіряю. Одного зимового вечора, коли вже стемніло і за вікном розгулялася хуртовина, під настрій погоди влаштували ми