Пам’ятаю, коли я був підлітком, у нас у багатоквартирному будинку жив дідок, який копався у сміттях і щоразу, коли я бачив його, у мене виникало почуття жалю. Мені було якось соромно, що пенсіонер змушений тягнути жалюгідне існування.

Якось я спитав свого дідуся про цього жебрака. І він мені розповів цікаву історію про те, як жила ця людина в молодості, бо вони росли в одному дворі. Він виріс у повній сім’ї та здобув відмінну вищу освіту — інженер, що за тих часів дуже цінувалося.

У 27 років він одружився з гарною дівчиною і через час у них з’явилося двоє синів. Їхня родина жила добре за мірками того часу. Але ось невдача, ця людина ще зі студентської лави любила галасливі гулянки та жінок, що зрештою призвело до розпаду сім’ї.

Пішовши з сім’ї, він вів пусте життя у колі сумнівних людей, не приділяючи уваги своїм дітям. Але в житті завжди, що посієш, те й пожнеш. Його дружина, років через 6, вийшла заміж за простого портового водія вантажівки, яка полюбила не тільки її, а й синів і виховувала їх як своїх.

Він водив їх постійно у спортивні секції, на море, та й просто багато спілкувався із синами. Діти звали його батьком. Тим часом герой нашої розповіді втратив гарну роботу, і через часті прогули був змушений міняти місця роботи. Але, що залишалося незмінним — це веселе та п’яне життя. Час йшов.

Сини виросли, батьки постаріли. Мати та вітчима не стало, а рідний батько жив. Раптом озирнувся старий батько на своє життя, подивився на своїх синів, які вже теж стали батьками. Зрозумів старий, що не мав рації, захотів спілкуватися з ними і з онуками. Але вже все, вони не захотіли.

Для них він став зовсім чужою людиною і надолужувати, по суті, вже нічого. Так і лишився він один. Тепер ходить по смітниках і сидить напідпитку на лавці у дворі, розповідаючи сусідам, як сумує за своїми синами, і як неправильно колись вчинив.

КІНЕЦЬ.