Сьогодні досить радісний, але водночас і складний та сумний для мене день. Ми із чоловіком приготували стіл та чекали на гостей. Мала приїхати до нас невістка із внуками, а от сина ніхто й не запрошував. Прикро, що все складається ось так, але ж ніхто не винен, що він сам обрав собі такий шлях. Сто разів я благала його поберегти сім’ю, не розлучатися, а йому хоч кілок на голові теши. Тож у своєму домі ніяких жінок інших я не потерплю.

З Ангеліною Віталій розлучився понад три роки тому. Тоді старшому сину було майже п’ять, а донечці всього лише рочок. І йому вистачило совісті піти до коханки та покинути дружину із двома малими дітьми на руках.

Ще тоді ми висказали свою думку і пообіцяли самі собі, що невістці будемо допомагати, що б там не було. А Віталік для себе сам все вирішив, от нехай і живе так.

Ангеліну він дурив протягом довгого часу. Спочатку дурні затримки на роботі, потім неочікувані відрядження, а потім і на декілька днів без причин можна додому не приходити.

Я прекрасно розуміла, що це вершина підлості, бо знала, як важко вдома невістці із двома дітками. Часто і мені доводилось приїжджати та допомагати хоча б із домашніми справами.

І ось одного разу я і стала свідком того, що приїхав мій син та почав пакувати валізи. Він повідомив,  що збирається до іншої жінки. Не передати ніякими словами, якою тоді вмить стала Ангеліна. Вона так гірко плакала, що мені хотілось огорнути її і забрати весь біль на себе, якби так можна було.

Коли про все це дізнався Микола, мій чоловік, то не тямив себе від люті. Він завжди розповідав сину про сімейні цінності, вчив поважати та любити жінок. А тут такий поворот подій. Як же тепер внуки будуть без батька? Як старшому пояснити його раптове зникнення із життя? Аліменти аліментами, а батьківської любові не замінять ніякі гроші.

Віталій переїхав до іншого міста і через кілька місяців лише зателефонував нам, аби повідомити, що він одружився. На весілля нас, звичайно, ніхто не покликав. А ми б і не пішли, якщо чесно. Ми всіляко старались показати, що такий вчинок сину ніколи не пробачимо. Може навіть не називати нас батьками, якщо не має поваги до нас.

Рік тому також дізнались, що у Віталіка народився син. Проте ми навіть дивитись на нього не будемо. Для нас внуки – лише діти Ангеліни. А сину сказали, що може розраховувати на нашу підтримку тільки тоді, коли вернеться до нашої невісточки. Та він на таке не готовий. Отож і ми не готові приймати його нову сім’ю. Тому цього року Різдво і проведемо за одним столом із Ангеліною і дітками.

Вона для нас просто ідеальна дівчина. Ніякі обставини не знищили в ній доброту, людяність, чуйність. Завжди приїжджає до нас на вихідних, у всьому допомагає, добрим словом зарадить. Я і досі не можу зрозуміти, як можна піти від такої жінки.

КІНЕЦЬ.