Ми з дружиною маємо дорослого сина. Нещодавно у нього народилися близнюки двоє хлопчиків. Та він постійно просить нас із ними посидіти. Ми йому ніколи не відмовляли до цього випадку.

У нас з дружиною було непросте життя. Ми рано одружилися, проживали в селі та відразу почали займатися господарством. З часом у мене зовсім погіршилось здоров’я та дружина почала мене доглядати.

Наша невістка така ледащо, постійно просить нас посидіти з їх дітьми, скаржиться на втому, але ми вже зовсім не маємо здоров’я, а тут ще й за дітьми потрібно доглядати. А вони з часом стають все прудкішими та нам все важче за ними дивитися.

Невістці всього 33 роки та вона ніде не працює. Вони з нашим сином постійно десь розважаються або їздять за кордон. Дітей з собою не беруть, кажуть, що з ними важко. Няню не наймають, бо їм дорого. Звичайно, простіше батькам дітей віддати.

Коли наступного разу вони прийшли до нас та сказали, що знову їдуть на відпочинок на цілий тиждень і попросили посидіти з близнюками, то ми відмовились. Скільки можна?

У них є ще й інші бабуся та дідусь, живуть вони набагато ближче, ніж ми. Чому їх не попросити? Я не пам’ятаю, щоб вони взагалі коли-небудь сиділи з внуками.

В дружини теж почалися проблеми зі здоров’ям, у неї часто падає тиск та вона лежить увесь час в той момент. Де тут ще за дітьми дивитися. Син нашу відмову сприйняв як особисту образу. Сказав, що ми егоїсти та думаємо лише про себе.

Та які ж ми егоїсти, ми усе життя їм віддали та допомагали з онуками, на відміну від сватів. Ось кого потрібно називати егоїстами. Ми носили один і той же одяг понад 5 років лише для того, щоб він мав усе найкраще, недоїдали, щоб дати йому освіту.

Можливо, він від нашої доброти став таким егоїстичним та отримавши відмову, ми раптом стали поганими дідусем та бабусею. А коли допомагали, то все було добре. Але нам теж потрібно подумати про себе, ми ж не вічні. Та й здоров’я наше не гумове.

Після нашої відмови син перестав з нами спілкуватися та сказав, що лише коли ми погодимося посидіти з близнюками цілий тиждень, щоб вони могли злітати на відпочинок, лише тоді відновить спілкування з нами.

Ми все ще надіємось, що син зрозуміє нашу позицію та перестане користуватися нашою добротою та тим, що ми аж надто сильно його любимо.

Ми не вважаємо себе поганими бабусею та дідусем, а ви що думаєте з цього приводу?

Джерело