“Ти знаєш, я іноді розраховував на допомогу”, – згадую я одну з наших розмов з дружиною, коли ми зіткнулися з першими серйозними фінансовими проблемами.

“І твоя мама ніколи не відмовляла.”

Справді, коли ми опинялися у скрутній ситуації, теща без вагань допомагала нам і ніколи не нагадувала про борги.

Її безкорисливість була для нас справжнім порятунком.

“Мамо, ми знову у скрутному становищі…” – зізнавався я їй вкотре.

“Не хвилюйтеся, я поруч саме для того, щоб допомогти,” – відповідала вона, і її очі завжди були сповнені розуміння.

Ще одна чудова риса моєї тещі – її вміння вчасно йти, коли ми з дружиною сваримося.

Вона знаходить переконливий привід і їде в село, залишаючи нас розбиратися з нашими проблемами наодинці.

“Поїду на вихідні до сестри,” – говорила вона, розуміючи наші настрої краще за нас самих. Теща стала не лише бабусею для наших дітей, а й другою мамою.

Вона бере участь у їхньому вихованні, готує їм обіди та вечері, а також приділяє час урокам.

Щоразу, повертаючись додому з роботи, я намагаюся принести їй щось: то квіти, то якісь дрібниці.

Це мій спосіб показати, як я її ціную та поважаю.

“Ти завжди знаєш, як мене здивувати,” – сміється вона щоразу, приймаючи подарунок.

Наші стосунки будуються на взаємній повазі та підтримці, і я щиро вдячний долі за те, що в нашому житті є така людина, як моя теща.

Наша історія – підтвердження того, що сім’я не завжди визначається кровними узами: іноді це ті, хто поряд, коли це справді потрібно.

КІНЕЦЬ.