Зараз я проживаю в таких умовах, що мені соpомно навіть друзів запросити у гості. А все це через мого чоловіка Михайла.

До заміжжя жила в достатку, в чистоті, а тепер навіть не знаю, як назвати те місце, в якому я зараз живу. Кажуть: з милим рай і в шалаші. Так це, напевно, придумали ті, хто в шалаші типу мого не жив, а то вони відразу б змінили свою думку.

Якби я не кохала Михайла, то вже через місяць життя в таких умовах я вже втекла додому до батьків у квартиру з ремонтом, в якій гарно пахне.

Коли Михайло запропонував стати його дружиною я була найщасливішою людиною у світі. До знайомства з моїми батьками житлове питання ми не обговорювали. Я надіялась, що все пройде добре та після весілля ми переїдемо у квартиру до моїх батьків. У них двокімнатна квартира, місця вистачає. Та життя внесло свої корективи та Михайло категорично не сподобався моїм батькам. Не те щоб вони були аж надто прискіпливими, просто Михайло почав показувати свій характер та вони з батьком не зійшлися в деяких питаннях.

Після невдалого знайомства з батьками Михайло і чути не хотів про переїзд до моїх батьків та сказав, що ми житимемо в його кімнаті у гуртожитку. Тоді я подумала, що це тимчасово і згодом ми зможемо докласти грошей, продати кімнату та придбати нормальне житло.

Ми одружилися, переїхали та живемо тут уже рік. Чого я тільки не побачила та не почула за увесь цей час: я дізналася усі існуючі нецензурні слова, побачила таку кількість тарганів, скільки не бачила до заміжжя, хоча до заміжжя я взагалі їх не бачила. За рік нашого проживання поліція в гуртожиток приїжджала разів 50, кожного тижня на нашому поверсі хтось н апивався так, що не міг дійти до своєї кімнати та засинав прямо в коридорі. Навіть таргани, які повзали по сплячому не могли його розбудити.

Кухня на 4 сім’ї, ванна та туалет теж. Я не можу ні поїсти, ні помитись, не можу нормально спати.
Кожен раз, коли я прошу Михайла переїхати в орендовану квартиру, він каже, що вже звик до цієї кімнати та не хоче переїжджати. А я не розумію, як до такого взагалі можна звикнути. Це ж просто неможливо.

Часом я хочу розлучитися. Не тому, що не кохаю Михайла, а тому, що хочу жити в нормальних умовах. Добре, що батьки дозволяють приймати у них ванну, а то я стала б схожа на безхатька.
Не знаю що робити далі.

Нещодавно Михайло запитав чи не пора нам подумати про дітей. Він що, серйозно? Я не хочу, щоб і моя дитина жила в таких умовах. Напевно, доведеться на деякий час нам роз’їхатися, це дасть мені змогу подумати, що робити далі.

КІНЕЦЬ.