У чоловіка два роки проблеми з роботою, як звільнився з доброї посади, так і скаче з місця на місце – шукає де краще. Поки шукає, живемо, затягнувши паски.

Мій батько неодноразово пропонував допомогти, але чоловік у жодну допомогу приймати не хоче, каже, що розбереться сам. Поки що щось непомітно, щоб у нього виходило.

Чоловік наприкінці 2019 року звільнився із роботи. Місце було гарне: зарплата, перспективи зростання – все влаштовувало. Поки не прийшов новий начальник, котрий почав усе перекручувати під себе.

Чоловік з ним спрацюватись не зміг і після низки стягнень та поневірянь премії написав за власним. А потім трапився лoкдаун.

З роботою стало дуже погано. Він, звісно, ​​на місці не сидів, влаштовувався, куди брали, але все було не те. По зарплаті та умовами набагато гірше. Ми не впадали у відчай, я підтримувала чоловіка, як могла. Він обіцяв, що до мого виходу у декрет роботу знайде. Я тоді була на четвертому місяці.

Начебто навіть знайшов якесь місце, обіцяли хороші гроші, але далі за обіцянки справа не пішла. На момент моєї виписки з пологового будинку він працював у доставці.

Мене це не влаштовувало з жодного боку. Чоловіка цілими днями немає вдома, приїжджає ніякий, а грошей вистачає впритик. Але я мовчала, чоловік і сам розумів, що цей варіант зовсім не варіант. Але не сидів удома, а якось крутився.

Мій тато, знаючи стан справ, кілька разів пропонував влаштувати чоловіка. У нього своя оздоблювальна бригада, які займаються давно цим, заробляють непогано, замовлення є завжди.

Але чоловік чемно відмовлявся, посилаючись на те, що нічого в цій галузі не знає та не вміє. Тато не наполягав, просто казав, що було б бажання, а решті навчать.

Я була б не проти, щоб чоловік пішов працювати до тата. Здобув би нову затребувану професію. Так, це не в офісі сидіти, за комп’ютером працювати, але й не в доставці мотатися цілими днями за адресами. Але чоловік твердо заявляв, що розбереться сам, я не насідала, чекала.

Але два роки він розбирається, а толку від цього мало. Живемо у вічній нестачі грошей, доводиться заощаджувати на всьому. Жодних запасів на чорний день, усі вигрібли до копієчки. Якби не допомога батьків, то ноги вже простягли б. Але чоловік наполегливо не хоче приймати допомогу у працевлаштуванні.

Нещодавно сильно посварилися з цього приводу. Приходили в гості мої батьки, знову принесли пакети продуктів, мені вже соромно їм в очі дивитися. Тато вже не пропонує роботу, бо зрозумів, що марно, просто за чаєм розповідав, що з’явився новий об’єкт, обʼєм робіт великий, шукатиме ще працівників. Тут тільки тупий не зрозуміє такого натяку.

Після відходу батьків я вирішила поговорити з чоловіком. Сказала, що в нього зараз робота ні про що, він на проїзд більше витрачає, аніж заробляє, а тато якраз шукає людей. Там можна бути впевненими, що з грошима не напарять, та й ця робота в перспективі довгострокова.

Чоловік надувся, сказав, що не хоче приймати чиюсь допомогу, він розбереться сам. Мене така злість розізлила – подивіться, який гордий. Допомогу з роботою він приймати не хоче, це обмежує його гордість, а допомога грошима та продуктами від батьків його влаштовує. Дуже цікава гордість виходить.

Ми сильно посварилися, чоловік сказав, що більше ні копійки, ні шматочка допомоги не прийме. А в нас дитина, якщо хтось забув. Їй на дієті з води та хліба сидіти не можна.

Образився, тепер харчуємось окремо. Він собі гордо купує якусь швидкорозчинну лабуду, я харчуюсь нормально. Чоловік демонстративно не бере продуктів, які купив не він.

Кому що таким чином намагається довести, я не знаю. Що на свою зарплату тільки себе може прогодувати? У комуналку, а одяг, а продукти для сім’ї? На це хто гроші даватиме?

Розмовляти з ним поки що марно. Зачекаю, коли охолоне, спробую знову донести світлі думки, що від роботи гордість не страждає.

Якщо не зрозуміє, думатиму, як бути далі.

КІНЕЦЬ.