Всі ці роки я думала, що наш будинок це просто орендоване житло, хоча він здавався мені нашим справжнім будинком.

Але одного разу, коли чоловік повернувся з роботи, то приніс новини, які кинули мене в збентеження. “Олено, господар піднімає орендну плату,” – сказав він, ніби це було неминуче.

“Знову? Але ми вже й так платимо забагато! Який у нього цього разу привід?” – Я не приховувала роздратування.

“Просто підвищення вартості життя, мабуть,” – відмахнувся він, але в його очах майнуло щось, чого я тоді не помітила.

Через деякий час, на сімейному обіді, моя свекруха випадково обмовилася: “Ну, коли я підняла орендну плату в будинку, який здаю…” Я завмерла, не вірячи своїм вухам.

“Ви що, маєте на увазі наш будинок?” Вона почервоніла, впіймана зненацька. “Ах, так … це ж ваш будинок.

Ну, я мала на увазі, так, це мій будинок.”

Пізніше я дізналася у чоловіка всю правду.

Він зізнався, що будинок належить його матері, і що він приховував це, щоб уникнути конфлікту. “Як ти міг? Ми могли б жити тут без оренди!” – Вигукнула я.

“Я знав, що ти б саме так сказала.

Але мама вважає, що так правильно”, – відповів він. Образа змусила мене діяти. Я підрахувала, що за 10 років ми практично сплатили повну вартість цього будинку.

“Слухайте, ми маємо негайно перестати платити за будинок, який фактично вже наш,” – наполягала я перед свекрухою.

“Я розумію, що ви багато заплатили, але це все одно мій будинок,” – відповіла вона, неприємно здивувавши мене своїм ставленням.

Сваркu та довгі розмови не привели ні до чого.

Ми з чоловіком вирішили шукати інше місце для життя. Нехай це буде справжній новий старт, навіть якщо доведеться розпочинати з нуля.

Весь цей досвід навчив мене, що будинок — це не стіни та дах, а чесність та довіра між близькими людьми.