Знаєте, я жила в дуже побожній сім’ї, у мене батьки часто ходили до церкви, сповідалися, віддавали значну частину грошей на храм. Також вони були загалом дуже добрими і побожними.

Всі сусіди знали, що мої батьки ніколи не відмолять в допомозі. Ще з дитинства я рівнялася на їхніх шлюб. Адже я вважала, що саме так правильно і так треба жити.

Тобто мені теж хотілося мати такий шлюб, щоб раз і назавжди. Саме тому, можливо, я і думала, що до весілля нічого “серйозного” з чоловіком і бути не може.

Про це, тоді ще своєму хлопцеві, Андрію я сказала одразу. Він це зрозумів і навіть доволі швидко зробив пропозицію. Це було десь майже п’ять місяців від початку стосунків.

Весілля справили добре, хоч і доволі скромно. Ну а що, ми любили одне одного, будували разом плани та мріяли про дітей.

Єдине, що заважало, що ми жили доволі бідно.

Я трішки почала працювати офіціанткою, але моя робота швидко закінчилася через одну чудову новину. І Андрію прийшлося влаштуватися на дві роботи, адже я ощасливила його своїм цікавим станом. Дев’ять місяців минули наче один день.

Тут вже й літом на світ з’явилося двоє дітей, близнята Оленка та Миколка. Це був важкий період, але я рада, що ми його прийшли разом.

Андрію дали робочу кімнату від фірми в місті. Звісно, це не були якісь апартаменти, а більше навіть схожий на сімейний гуртожиток. Але все одно хоча б щось тут є. Пізніше сталося так, що чоловік поїхав на заробітки в Італію. Він там працював декілька довгих, важких років.

Звісно, це не залишилось безслідно. Але, на щастя, наші старання не були марними. Ми змогли купити невеличку квартиру.

Там був ремонт радянський, але завдяки вмінням мого чоловіка, і моїй наполегливості, ми змогли зробити чудовий бюджетний ремонт. Діти ж вже у школі перший клас закінчують і все мало налагоджуватися.

Я вже уявляла, як все можна іще обставити в новій квартирі, що можна зробити, як потім міняти дитячі кімнати.

Я уявляла спільне життя з Андрієм до самої старості. Уявляла, як ми разом будемо приїздити до вже похиленьких батьків в село. Але, скоріш за все, цьому не судилося збутися.

Недавно мій чоловік прийшов додому і почав дуже швидко збирати речі. Я навіть не одразу зрозуміла, що сталося, але вирішила запитати, що це коїться. Виявилося Андрій іде до іншої.

І ця інша навіть не дуже і краще за мене. Вона теж має дітей, чужих зовсім Андрію. Жінка десь приблизно такого віку, як і я. Може трішки молодше, але він йде до неї.

Він не залишається зі мною, а йде до іншої. Він не залишається зі своїми рідними дітьми, а йде до чужих дітей. І ось я вже почала казати, ну куди ж ти, Андрію, залишися? Як же наш шлюб, як же наша обіцянка перед Богом?

Але йому все одно.

Підкажіть, що робити? Як можна врятувати наш шлюб?

Джерело