Зараз, на жаль багато моїх знайомих і рідних людей звинувачують в бездушність, а конкретно – в тому, що я проміняла чоловіка на сина.

Хочу зазначити – на дорослого сина, який вирішив створити вже свою власну сім’ю і створив її, а тепер намагається привести свою дружину до нас додому, яка, до речі, мені абсолютно не подобається. яка просто зверхньо ще відразу ставиться до мене.

Більшість наших знайомих встали на сторону мого сина, якось до них я не можу донести, що буде, якщо ми будемо жити всі разом.

Я сама, як часто згадую зараз, росла, на жаль, в неблагополучній сім’ї. Це важко дуже, точно знаю, у мене батьки були нехороші.

Моя старша сестра пішла з дому в 16 років зі своїм хлопцем, і мамі з татом було абсолютно байдуже до цього, а вона просто вирішила розпочати своє краще життя, бо бачила хороше майбутнє для себе лише подалі від дому.

Я сама не могла перебувати в цьому будинку поруч зі своїми батьками і намагалася частіше бувати у свого дідуся, тільки там мені було по-справжньому спокійно і затишно, я відчувала там себе найщасливішою в світі.

Тільки маленького брата було шкода, який залишався з нерозумними батьками, а я, маленька, нічого вдіяти не могла. Хіба дитина може чимось зарадити?

Але тепер вже чимало років минуло відтоді і мами й тата немає вже моїх, і ми з сестрою вирішили, що вся батьківська квартира дістанеться нашому братові – йому найскладніше було в цьому пеклі.

А сама сестра «виростила» з того свого хлопця справжнього успішного бізнесмена, живуть вони дуже навіть благополучно. У сестри просто все чудово склалося в житті.

Через своє непросте життя я теж рано вийшла заміж, аби піти з дому швидше. Мій дідусь навіть плакав: не догледів, мовляв. Він єдиний хто шкодував, що у мене не було дитинства, воно просто дуже швидко закінчилося.

А як він міг встежити, якщо я то з ним, то з батьками жила в їхньому будинку, та й він вже був зовсім таки немолодий.

Батько мого сина благополучно згодом залишив мене і пішов з нашого життя, і свою дитину стала я ростити одна, точніше – майже одна.

Щоб не заважати своєму старенькому дідусеві в його однокімнатній квартирі, я хотіла орендувати собі окреме житло, але дідусь таки добре наполіг: живи зі мною, так краще буде усім.

І саме завдяки йому, я провчилася заочно, причому одночасно працювала, зате дідусь няньчився в онуком а потім водив його і в садок, і в школу.

Саме мій дідусь наполягав на тому, щоб я відкладала і відкладала гроші, причому в валюті – щоб було надійніше і менше бажання потім їх витратити.

Дідуся, на жаль, не стало, коли моєму синові було 11 років всього. Ще три роки ми прожили в його квартирі, поки не настала можливість розміну: нашу однокімнатну квартиру в хорошому районі ми поміняли на простору двокімнатну, хоча на околиці міста.

Яке ж це було свято! Залишалися навіть гроші на косметичний ремонт, а меблі я купувала з часом. Перед тим, як син пішов в армію, я нарешті вийшла заміж: чудовий чоловік, але молодий – на шість років за мене молодший. так склалася моя доля, для мене ця людина стала дуже дорога, не дивлячись ні на що.

Подруги, звісно, мені навіть заздрили, хоч цей факт у віці мене швидше бентежив, ніж радував. З сином у чоловіка відносини були нормальні: не сперечалися, але і не друзі «не розлий вода».

Син пішов в армію, потім повернувся, і ось зустрів дівчину: прийшла до нас знайомитися з тією дівчиною, але одягнена прийшла так, наче на дискотеку зібралася. Та й вела себе якось не скромно зовсім. зверхньо і зарозуміла. Хіба так знайомляться з матір’ю свого майбутнього чоловіка?

Але як би там не було, потім вони таки подали заяву, сказали, що будуть брати шлюб.

Відгуляли син з невісткою своє весілля в кафе, ми з сватами своїми влаштували їм невеличке святкування за гроші свої, до речі, відтоді ми і не бачилися зі сватами – ми їм не цікаві, а вони нам, ми зовсім різні люди з ними.

Постало питання де жити молодим.

У моїх сватів своїх малих дітей ще двоє, а до нас я категорично не хочу! Але для початку ми дали їм вирішили трохи допомогти: орендувати квартиру на два місяці за власні гроші, а далі «діти» самі думайте, як вам жити, якщо вже сім’ю створили.

Син наш працює, невістка, нібито, вчиться на якихось курсах, вони раптом зрозуміли – на гульки і веселе та безтурботне їм грошей тепер не вистачає.

Син мій проситися до нас додому жити, ще й з претензією:

«Це не вся твоя квартира, тут і дідуся є частина, а значить – і моя теж».

Він наполягає на тому, що тим більше у нього прописка. Але у невістки її ж немає!

Але я проти, стою горою на своєму. Я розповідала багато разів синові, як мені дісталася ця двокімнатна квартира, і як я сама – майже одна, створювала весь цей затишок. Та й за дідусем стареньким чимало часу доглядала, коли йому геть погано було.

Я господиня цього будинку і не потерплю іншої господині, тим більше невістку тільки умовно можна назвати господинею – орендована квартира в бардаку, син в м’ятому одязі ходить.

І що дуже важливо – все ж у мене молодий чоловік, а дівчина любить одягати все коротеньке, мені це не подобається дуже. Я думаю, що кожна жінка зрозуміє мене.

Навіть не дивлячись на те, що чоловік у мене хороший та порядний, але все одно – я вважаю, що це не нормально зовсім.

Ось і пішла про мене слава по родичах та сусідах – я для всіх погана, а син мій – хороший.

Але я ж його не жену – нехай живе. А невістка мені вдома така зовсім не потрібна – тоді точно скандали будуть постійні у нас, мені краще зараз її відігнати від дому, бо коли житиме в нас, то тоді вже дороги не буде назад, та й, все одно, я буду для неї погана.

Я впевнена, що жити мирно ми не будемо, краще жити на відстані, ніж псувати стосунки між собою.

Ну хіба не правда? Невже така родина як ми може жити разом під дахом одним? Хіба це правильно?

КІНЕЦЬ.