Мій колишній чоловік, відколи ми розлучилися, майже нам не допомагає. Коли він нечасто зустрічається з нашою спільною донькою, то дає їй 200-300 гривень. А що це за гроші в наш час? – Ти сама його вигнала, а тепер ти що хочеш? – сказала мені свекруха, коли я прийшла до неї і сказала, що дитина школу закінчує і треба багато грошей на випускний

– Ти сама його вигнала, а тепер ти що хочеш? – сказала мені свекруха, коли я прийшла до неї і сказала, що дитина школу закінчує і треба багато грошей на випускний.
Мій колишній чоловік, її син, відколи ми розлучилися, майже нам не допомагає. Коли він нечасто зустрічається з нашою спільною донькою, то дає їй 200-300 гривень.
А що це за гроші в наш час? Дівчинка виросла, хоче гарно одягатися, та лише її кофточка коштує гривень тисячу, кросівки 3-4 тисячі, та всього і не перелічиш.
Аліменти чоловік платить мінімальні, але донька наша вчиться в приватній школі, і ті гроші, які він нам дає офіційно, йдуть на навчання, і то їх не вистачає. Бо я останній рік багато плачу за репетиторів, адже хочу, щоб Юля поступила в університет і бажано на державну форму.
Зараз донька вчиться у випускному класі, і витрати у нас чималі. А тут ще треба здати гроші на випускний, сукню купити, взуття, замовити макіяж, зачіску.
Я коли все це порахувала, то зрозуміла, що сама не справлюся. Тому я і наважилася вперше за 7 років, відколи ми з чоловіком розлучилися, попросити у нього грошей. Не для себе, для нашої дитини.
Валерій, мій колишній чоловік, по телефону пообіцяв мені, що допоможе, але потім просто перестав брати від мене слухавку. Тоді я наважилася набрати колишню свекруху. І почула від неї: “Ти сама його вигнала, а тепер ти що хочеш?”
За Валерія я вийшла заміж з великої любові, він був дуже красивим. Невдовзі у нас народилася донечка. Я була дуже щаслива, мріяла, що з цим чоловіком я проживу усе своє життя.
Грошей у нас не було особливо багато, і тому я сиділа в декреті лише рік, а потім з дитиною сиділа моя мама, а я вийшла на роботу. Заробляла я непогано, на відміну від чоловіка, тому склалося так, що основною годувальницею в сім’ї була я. І мого чоловіка це влаштовувало.
Він теж щось заробляв, але все зароблене він витрачав на себе. Валерій дбав про свій зовнішній вигляд, одяг у нього мав бути лише брендовий, багато він витрачав також на спортзал і на свою машину. В сімейний бюджет з його зарплати нічого не потрапляло. І це тривало так багато років, що з часом ми всі до цього звикли і вважали це нормальним.
Від такого ритму роботи я дуже втомлювалася. Коли жінки на роботі хвалилися подарунками чи квітами, які дарували їм їхні чоловіки, я лише засмучено опускала голову, бо мені було прикро, адже нічого подібного чоловік для мене ніколи не робив.
А одного разу я прийшла додому і дуже погано себе почувала. Я прилягла на дивані, і попросила чоловіка, щоб він зробив мені чай, а заодно і помив посуд, бо я не люблю лягати спати, коли в раковині залишається на ніч брудний посуд.
Мого чоловіка настільки неприємно вразило моє прохання помити посуд, що він взяв ключі від машини і кудись поїхав, а повернувся лише вранці і без пояснень.
Тоді я і попросила його піти і з моєї квартири, і з мого життя. Адже навіщо мені чоловік, який мене не любить, не забезпечує, живе тільки для себе і не зважає на мою думку?
– Ти ще пошкодуєш про це, – сказала мені тоді свекруха, яка вважала несправедливим моє рішення розлучитися з її сином.
А я нарешті усвідомила, що чоловік спеціально все робив для того, щоб я сама пішла від нього. А коли це сталося, йому було дуже зручно звинувачувати у всьому мене, мовляв, я винна, що сім’я не збереглася.
Грошей на випускний доньки не дав ні чоловік, ні свекруха. Я пішла в банк і взяла кредит, бо не хочу зіпсувати дитині свято, і розумію, що зараз такий період, коли її треба підтримати.
Ця історія отримала дуже несподіване продовження. Про мій кредит дізнався мій начальник і запитав, навіщо мені гроші. А коли я йому все розповіла, він виписав мені велику премію, а потім зізнався, що я йому дуже подобаюся.
Тепер у нас з Олександром все йде до весілля. Він зовсім не схожий на мого колишнього чоловіка, виявляється, що є ще чоловіки, які думають не лише про себе, але і про інших.
Я щаслива, донька підтримує мій вибір, і лише колишній чоловік і його мама вважають, що я розлучилася, бо у мене були саме такі плани – знайти когось багатшого.
Але мені байдуже до їхньої думки. Кожен отримав те, що хотів і на що заслужив. Ну хіба не так?