– Зараз точно не час, – сказав мені Руслан, коли я знову заговорила про одруження. Він навмисне уникає цієї теми, а мені набридло чекати, бо зустрічаємося ми майже рік.

– А коли цей час настане? – питаю. – В мене таке враження, що ніколи…

– Ну що ти знову починаєш? – обійняв мене Руслан.

– Я ж тобі пообіцяв, що як тільки з’явиться сприятливий період, ми обов’язково одружимося.

Я вже й сама не знаю, що робити, бо ця нелегка для мене ситуація просто обезсилює мене і я прошу вас ніби збоку підказати. А справа ось у чому: зустрічаюся я з чоловіком, він дуже добрий, і у нас чудові стосунки.

Руслан нещодавно розлучився, є маленька дитина і чоловік дуже часто бачиться з дитиною. Але ці зустрічі проходять важко, бо його колишня дружина має складний характер, і крутить Русланом як може – то вона дає дитину, то не дає. Мені не можна бути присутньою при цих зустрічах, так захотіла його колишня.

А тому питання виникає: а я яким боком там, якщо мені не можна висуватись, щоб колишня не дізналася і не почала палиці в колеса ставити?

Я можу зрозуміти, що не хочеться сцен, але хіба у пари, яка розлучилася назавжди, можуть бути ці ігри. І хіба є причина для сцен та не давати можливості зустрітися з дитиною, якщо хтось є у партнера?

Руслан каже, що його колишня дружина може закатати сцену на рівному місці і що він не хоче цього всього, а тому поки що все так. Але скільки так триватиме, скільки потрібно чоловікові часу, щоб залагодити питання із зустрічами зі своєю дитиною, на які не має впливати наявність партнера?

Можливо, я щось неправильно розумію в цьому житті, але я вважаю, що головне – це чоловік і жінка, їхні стосунки, потім діти, тому що діти виростуть і будуть мати своє життя.

Тому, звичайно ж, треба дбати, любити своїх дітей, допомагати їм у всьому, але не до старості років ховатися від колишньої з новими стосунками, боятися втратити зв’язок з дитиною, якщо вона налаштує її проти.

А де гарантія, що ця жінка таким чином не зберігає можливість і надію на возз’єднання сім’ї? А мій чоловік на це ведеться.

Можливо, я помиляюся, але по-моєму краще почати з новою людиною заново, ніж псувати життя один одному, коли разом не виходить і не сходяться характерами.

Але я хочу нормальні стосунки, в яких я повинна відчувати себе головною жінкою, коханою, отримувати щось за те, що я даю.

Наприклад, хочу свою сім’ю, і з радістю прийму її дитину і навіть можу і з колишньою спілкуватися, якщо доведеться, бо це мати дитини мого чоловіка. Але в цій ситуації мені все не зрозуміло.

Невже чоловік так може сильно боятися, і невже він не розуміє, що рано чи пізно таки доведеться вибирати? Виходить, що він мене не цінує? Чи як це можна зрозуміти?

Мені набридло відтягування вирішення цього питання, адже час спливає, а нічого не змінюється.

Що мені робити?

Йти з цих стосунків, де важливі для мене речі відкладаються на потім, чи ще чекати?

Джерело