Ніколи не розуміла жінок і чоловіків, які одружуються і починають виховувати дітей своїх партнерів. Невже не здається, що виховувати чуже потомство неправильно? Адже це не їхні діти, і вони навіть не згадають про них у майбутньому, бо на першому місці завжди будуть рідні батьки, які дбали та оберігали.

І ось саме це нещастя чи дивина наздогнала мене. Мій син вирішив, що виховувати чужу дитину своєї дружини буде гарною ідеєю. Я намагалася донести до нього, що це неправильно і приділяти увагу потрібно своїм дітям. Мені теж хочеться своїх онуків, але він ні в яку. Каже, що той сприймає його як свого, а дружина тільки й рада.

Звісно рада, адже тепер вона має додаткові безкоштовні руки, які зможуть забезпечувати її та її дитину. Хто б був не радий за таких обставин! Як я вже говорила, мої спроби щось пояснити йому не мали успіху. Я вирішила обговорити це з моїми подругами, у яких у житті теж було всяке, і всі підтримують мене.

У той час, як їхні діти не бачать у цьому нічого такого. Невже це відмінна риса сучасного покоління? Тому що якщо це дійсно так, то мені важко уявити, яке на нас чекає майбутнє. Якщо заохочувати таке, то нічим добрим це не закінчиться.

Адже треба дивитися наперед. Дівчата, побачивши можливість і точно знаючи, що кожен зустрічний буде готовий прийняти їх у сім’ю зі своєю дитиною, ніколи не почнуть думати головою. Згадуючи свою молодість, мені навіть важко уявити, щоб зі своєю дитиною могла розраховувати вийти за когось заміж.

Мені це здавалося неможливим тоді і здається чимось дивним зараз. Адже навряд чи є чоловіки мого віку, які ставляться до цього лояльно, як нинішнє покоління. І якщо мої подруги вже зневірилися, то я все одно не втрачаю надії. Раптом він зрозуміє, що робить у своєму житті не так.

Так, це може здатися дивним, але я дійсно бажаю йому розставання. Але це своєрідне зло на благо, адже всі адекватні люди розуміють, що вважати чужу дитину своїм сином неправильно. Я також визнаю, що частково тут є моя вина, бо я не встежила і десь, мабуть, помилилася.

Проте ніколи не пізно виправити власні помилки. Все-таки, коли йдеться про родове дерево, не можна просто взяти і залишити це на волю долі. Адже він мій єдиний син.

КІНЕЦЬ.