Микола взяв у дружини Любу вже з дитиною. Малюкові було 2 рочки, з його батьком відносини у молодої жінки не склалися. Молода жінка в усьому хотіла їм сподобатися, все старалася догодити, щоб вони прийняли її у свою родину і полюбили як рідну, та все не вдавалося.

Люба була і розумниця, і майстриня. Будинок тримала в чистоті, а чоловіка і сина – в ситості. Батьків чоловіка поважала, кожен день бігала до них: то корову подоїти, то підлоги помити, то сіна накосити.

Свекруха приймала допомогу охоче, в очі дякувала, а за очі сина постійно пиляла:

-Взяв з дитиною, вона тобі взагалі ноги цілувати повинна, а ти з нею церемонишся! Те сережки золоті купиш, то каблучку подаруєш!

Микола дійсно любив і турбувався дружину. Дитині, звичайно ж все купував найкраще. Малюк ніколи не відчував себе ні обділеним, ні покинутим.

Незабаром, Люба зрозуміла, що чекає дитину, УЗД показало- буде дівчинка. Чоловік був на сьомому небі від щастя.

Робота глави сім’ї була сезонна, вдома тримали 3 корови, які дозволяли безбідно існувати в безгрошові місяці. Микола розсудив, що, коли малятко народитися, Любі потрібна буде допомога і вирішив з’їздити на заробітки до появи на світ донечки. Викликав тещу в допомогу дружині і поїхав аж на 3 місяці.

Свекруха була дуже незадоволена присутністю свахи в будинку Миколи. Все було не по ній.

-Любонько, змарніла ти сильно, відразу видно, дочка буде, – говорила вона. – У мене був один чоловік, а синові моєму все життя пам’ятати, що у тебе інший був.

або:

-Коли я чекала дитину, моя мати нам дала гроші, в ті часи жигулі нові купити можна було.

Зрозуміло, все говорилося при свасі. Люба і її мати тільки мовчки посміхалися і робили вигляд, що не чули. Третій місяць роботи Миколи наближався до завершення, молоду жінку повезли в лікарню. Провівши її, свекруха сказала свасі:

-Я ж не просто так тобі про гроші говорила, якщо хочеш, щоб мій син жив з твоєю дочкою, купи йому машину, а ні – буде твоя дочка піднімати одна двох дітей. На аліменти не розраховуй, знайду спосіб обійти.

Знову промовчала Любина мати.

Прийшов час забирати Любу і дитину з лікарні. Її мати прибрала в будинку Миколи, корів подоїла, нагодувала, так занесла ключі свекрусі дочки зі словами:

-Грошей на машину у мене немає, дочка і онуків я забираю. Де шукати нас – Коля знає.

Микола приїхав в холодний будинок через тиждень. Кинувши речі прямо у дворі, поспішив до тещі. Довго він прощення вимолював, поки родина його повернулася.