Минулого тижня, як і кожної середи, я була у бабусі та дідуся. Свекор ремонтував гойдалку Дмитрика в гаражі. Я була на кухні зі свекрухою. Дмитрик сидів у своєму кріслі й обідав. У нього була картопля, м’ясо та овочі. Я усе акуратно ріжу на дрібні шматочки. Ми обоє доглядали за Дмитриком, поки він їв. Раптом Дмитрик почав хрипіти. Я вперше в житті потрапила в таку ситуацію. Не знаю навіть, як би я вчинила, якби свекрухи не було поруч

У мене найпрекрасніша і найрозумніша свекруха у світі.
Щосереди я їду з сином Дмитриком до свекрухи Ольги Яківни. Мій чоловік на роботі, тому я добре проводжу день у них вдома.
Порадую дідуся і бабусю, які пограються з онуком, а я трохи відпочину. У нас є домовленість з Ольгою Яківною. Вона готує, а я приношу щось солодке на післяобідню каву.
Мені подобаються батьки мого чоловіка. Вони добрі, розумні та виняткові люди. Вони ніколи не лізли в наше з Романом життя, і навіть коли вони намагаються дати нам пораду, вони завжди вибирають дуже приємну форму її подачі.
Тому я дуже люблю їх відвідувати. Разом з чоловіком ми їх також відвідуємо і на вихідних. По черзі запрошуємо одні одних на обід чи вечерю.
Навіть смію сказати, що батьки мого чоловіка ближчі мені за характером, ніж мої власні. Мої теж хороші, але живуть у селі. На їхні думки сильно впливає середовище, в якому вони живуть і працюють.
Я не можу вести з ними розмову на вищому інтелектуальному рівні. Мої батьки не читають книжок, не цікавляться політикою, не подорожують і дивляться лише серіали по телевізору.
Минулого тижня, як і кожної середи, я була у бабусі та дідуся. Свекор ремонтував гойдалку Дмитрика в гаражі. Я була на кухні зі свекрухою. Дмитрик сидів у обідньому кріслі й обідав.
У нього була картопля, м’ясо та овочі. Я усе акуратно ріжу на дрібні шматочки. Ми обоє доглядали за Дмитриком, поки він їв. Раптом Дмитрик почав хрипіти…
Я почала щось вигукувати не своїм голосом і ледь просто не звалилася з ніг. Я взагалі не знала, що робити. Я просто стояла і не могла поворухнутися.
У мене такий стан був вперше в житті. Я дивилася на свою дитину і не могла нічого зробити: “Дмитрику, Дмитрику, Боже мій, що робити?”, і все, більше нічого мудрішого в голову в той момент мені не приходило.
На відміну від мене, Ольга Яківна не піддавалася паніці.
Вона швидко зняла Дмитрика з сидіння і перевернула його догори ногами. Вона деякий час трясла його, але це не допомогло.
Дмитрик змінювався в кольорі. Свекруха перекинула його через коліно і ще щось робила. Але і це не допомогло. Вона почала просити мене викликати допомогу, але робити свою роботу над онуком вона не переставала. Раптом у Дмитрика вилетів шматок м’яса, і мій син заплакав.
Я теж плакала і обіймала його. Того дня ми всі разом поїхали до лікарні. Мене також, як і Дмитрика, довелось заспокоїти.
Дмитрика оглянули, щоб перевірити, чи нічого більше не залишилося.
З того часу минуло кілька днів, і я плачу, коли згадую ті нескінченні хвилини.
Я щиро вдячна своїй свекрусі, яка врятувала моєму синочку життя. Мене лякає те, що я не змогла функціонувати в такій складній ситуації. І я сподіваюся, що нічого подібного більше ніколи не повториться.
А ви б змогли допомогти дитині в такій ситуації?