– Інші батьки дітям допомагають, глянь навіть на сватів, та мені соромно перед ними – я в їхніх очах наче сирота виглядаю! – картає мене моя донька.

Людмила засмучена, бо вона потрапила в дуже заможну родину. Батьки її чоловіка неабияк допомагають молодій сім’ї, а я на їхньому фоні виглядаю не найкращим чином.

– Донечко, звідки ж у мене гроші? Ти сама знаєш мої статки – нема з чого мені тобі допомагати, – пояснюю я доньці.

– То їдь в Італію, як це роблять інші жінки, щоб своїм дітям допомагати, – раптом випалила мені донька.

Мені так неприємно стало від її слів, що я ледь стрималася, щоб не заплакати.

– У мене здоров’я немає, щоб на заробітках гарувати, – кажу. – Але тобі напевно байдуже.

– Зовсім не байдуже, – вже іншим тоном каже Людмила.

– Але я тобі дуже легеньку роботу підшукала, мамо, тобі сподобається, ще й дякувати будеш.

Я сказала доньці, що подумаю, відправила її додому, а сама ледве відійшла від нашої неприємної розмови. Оце я дожилася, що донька мене без грошей соромиться, тому і на заробітки відправляє, вже й навіть місце мені підшукала.

Не думала я, коли її ростила, що матиму таку подяку від неї.

Ми з чоловіком пізно стали батьками. Якщо чесно, вже думали, що нічого не вийде, але раптом сталося диво. Ми вкладали в нашу донечку всі свої сили і ресурси – берегли, все їй давали, що вона потребувала, аби вона лише була щаслива.

Заможно ми ніколи не жили, але робили все, щоб наша дитина ні в чому не потребувала. Зарплати у нас з чоловіком були низькими, але поки ми мали сили, ми знаходили можливість підзаробити, продати городину або допомогти комусь по господарству за гроші, аби вона мала нову сукню чи смартфон.

На жаль, мого чоловіка рано не стало, донька ще в школі вчилася, і відтоді мені самій стало дуже важко. Та я стежила за навчанням доньки, навіть з останнього водила її до репетиторів, аби вона змогла поступити в університет.

Там донька і познайомилася з своїм майбутнім чоловіком. Людмила у мене виросла неабиякою красунею, тож в неї закохався парубок з доволі заможної родини.

Людмила хвилювалася, як його батьки її сприймуть, коли дізнаються, що ми не такі багаті, як вони, але на диво, все пройшло добре.

Весілля зробили свати, бо в мене грошей не було, тим більше на такий розмах, як вони придумали. Я там просто як гостя сиділа. А після того ще й в лікарню потрапила, бо так взяла собі до голови, що я нічого не можу дати своїй дитині, навіть весілля гідне зробити.

Життя у молодих складалося непогано. Батьки зятя купили їм квартиру, допомогли зробити ремонт, ще й ділянку виділили на будівництво дачі. Самі ж наречені теж на місці не сиділи і добре заробляли. Я ж їм нічим допомогти не могла – сама ледве зводила кінці з кінцями.

Я за сватами не гналася, адже ми з ними з різних світів. Вони і молодші за мене, і багатші. Я робила подарунки, на які мені вистачало грошей. Я не збиралася залазити у кредити, бо потім звідки їх віддати?

Якось донька до мене приїхала без настрою. Почала обурюватись, чому я їм нічим не допомагаю. Бачите, свекри зі штанів вистрибують, а я вмила руки. Людмила заявила, що вона почувається сиротою. Я намагалася їй пояснити, що я не маю таких можливостей, але хіба вона мене слухала?

Я назбирала до весілля 10 тисяч, і все їм віддала. Так донька назвала цю суму краплею у морі. Ну, і що мені зробити? Для мене це дуже великі гроші.

Вона тоді придумала цю ідею з заробітками. Але ж я не потягну, бо і вік не той, і здоров’я не те, тому коли вона пішла, я розплакалася. Побачила, мабуть, моя донька краще життя і соромиться рідну матір. Невже вона не розуміє, що я просто фізично не можу?

Якби я могла, то і без її порад зробила б це, адже я її люблю і щиро бажаю їй щастя. Мені дуже прикро, що наші стосунки псуються через гроші. Я такого не очікувала від дочки. Виходить, що бідна мати Людмилі не потрібна.

Доньку немовби підмінили після заміжжя. Зовсім іншою стала. Слава Богу, що мій чоловік цього не бачить, він би не пережив цього. Ну де ж це видано, щоб рідну матір на заробітки відправляти?

Найсумніше, що робить це Людмила не через гроші, адже завдяки сватам живуть вони добре. Просто донька соромиться мене бідної, і хоче, щоб завдяки заробіткам я і сама стала багатшою, і їй би допомогла.

Дослухатися до порад доньки і їхати, якщо вона каже, що робота легка? Чи сидіти вдома, а донька нехай сама вирішує свої проблеми?

Джерело