Зараз моїй єдиній донечці Наталці вже 35 років виповнилося нещодавно, і три роки тому вона вирішила стати мамою, як то кажуть люди «для себе».

Я сама все життя давала їй поради, адже хочу їй лише кращого та щасливого життя, просила доньку знайти хорошого чоловіка, влаштовувати своє сімейне життя, щоб мати затишне гніздечко на старості років і прихилитися до когось, адже роки збігають швидко, але її такий складний характер ніхто не міг довго терпіти.

Наталя зовсім не вміє йти на компроміси, не вміє радіти малому та вважає що вона має рацію в будь-якій ситуації, з думкою інших рахується зовсім мало. Тож не дивно, що вона так жодного разу і не вийшла заміж, на жаль.

Я попереджала свою Наталю багато разів, що якщо вона не змінить своє ставлення до життя та сім’ї, то залишиться зовсім одна, старою дівою доживатиме віку і дуже шкодуватиме про втрачені молоді роки.

Донька моя лише на це сміялася або починала зі мною сперечатися, доказувати, що я не права зовсім. У свої 29 років фахівці сказали їй, що якщо вона не поспішить стати мамою якнайшвидше, то може залишитися без дітей, і тоді Наталя трохи взялася за розум, таке враження, що лише тоді тільки вона задумалася серйозно над своїм життям.

Донька стала зустрічатися з сусідом, і навіть якийсь час у неї з ним все добре було. Вони будували щасливі плани на майбутнє та навіть замислювалися про весілля своє. Однак через якийсь час дочка моя залишила його, і всі старання були змарновані за короткий час.

Наталка влаштувала суперечку через якусь дрібницю, наговорила щось погане про батьків нареченого і він їй цього вже просто не вибачив. Після того, що сталося, вона вирішила народити дитятко «для себе», сказала, що не потрібний їй ніхто.

Я запитувала Наталю, як вона собі це уявляє, просила одуматися, почати працювати над собою та налагоджувати своє особисте життя, але вона сказала, що так їй буде краще. Мовляв, дитину вона народить зараз, а чоловік потім знайдеться хороший, лише тоді думати про сім’ю.

Я пояснювала їй, що якщо вона без дитини ні з ким не може побудувати відносини і вийти заміж, то після того, як стане матір’ю її шанси вийти заміж будуть практично нульовими і це зрозуміло, але вона мене не послухала і зробила все по-своєму.

Наталка народила “собі” сина, і тепер постійно просить допомоги у мене. Я вже, щиро кажучи, перебуваю не в тому молодому віці, коли є можливість нескінченно носити онука на руках та бігати за ним по квартирі зігненій додолу, весь час про це нагадую доньці, але дочка цього не розуміє зовсім, ображається на мене ще й.

На думку Наталі, якщо я «бабуся», то повинна їй у всьому допомагати. Батька вона також постійно просить допомоги – просить у нього гроші на покупку дитячих речей, і він, звичайно, ж їй їх дає, хоча самому часто навіть не вистачає на ліки.

Мені зараз самій 60 років, чоловікові моєму ще більше. У цьому віці вже діти батькам допомагають своїм чим можуть, а наша Наталка тягне останні сили з нас сили та гроші!

Я добре усвідомлюю, що у мене є зобов’язання перед нею, адже я мати її, але вона сама затягла з своїм життям до того моменту, коли мені вже важко їй якось допомагати, а вона цього розуміти не хоче зовсім.

Донька хотіла мати дитину «для себе», знала, що допомоги батька дитини і свекрів у неї не буде, що ми з чоловіком вже старенькі, і що доведеться їй самій тягти це дитятко, адже більше нікому допомогти.

Але зараз донька чомусь робить мене у всьому винуватою і перекладає відповідальність за свій вчинок на мене, бо я їй радила мати сім’ю. Хіба так можна поводитися з літніми батьками? В чому я винна?

Я не розумію, що я упустила, коли виховувала свою власну дитину. У нас була міцна та щаслива сім’я, а зараз усім важко, усі ледве копійку на хліб мають у такі важкі часи.

Чи варто мені допомагати доньці з онуком, адже вони одні, чи робити все, що в моїх силах, але не перейматися ними, адже роки у мене вже немолоді і про мене саму ніхто не подумає і донька точно не допоможе мені?

Джерело