Моя подруга 60-річна Ніна запропонувала своєму синові в нову квартиру свої меблі забрати, спальню та кухню, які вже чимало років у них стоять.

У них з дружиною там поки зовсім нічого немає, порожньо в квартирі зовсім. Сплять на надувному матраці поки, адже грошей для меблів поки не мають.

Мати пошкодувала їх та й сказала:

– Беріть мої меблі і користуйтеся, поки зберете собі на кращі, а ми з батьком собі нові купимо.

А невістка, як тільки почула це, то відразу так і скривилася.

– Моя мама, – каже, – ніколи б так не зробила, а тим паче по відношенню до своїх дітей. Їй би і в голову не прийшло собі купувати нове, а мені віддати свої розвалені старі меблі, мотлох, в нову квартиру!

Мотлохом меблі Ніни назвати, щиро кажучи, зовсім не можна, адже купувалося все порівняно недавно, років десять тому, в хороших меблевих салонах.

Люди вони з чоловіком досить заможні, і можуть собі дозволити найкраще, а ще вони охайні, і моя подруга дуже гарно за ними доглядала. Та й що попало вони ніколи не купують, я ще сама пам’ятаю, коли вони їх обирали, то до всього приглядалися, порівнювали якість та ціни.

Правда, це «найкраще» іноді грає не на руку. Начебто і набридли вже свої старі гарнітури, зараз стільки всього нового, оригінального, просто очі розбігаються. А Ніна взяла б новеньке, і матеріальна можливість для цього є.

Але міняти Ніні з чоловіком старі свої меблі немає ніякого резону, адже воно все в ідеальному стані. Куди ж їх подіти? Добротні якісні меблі, розраховані якщо не на століття, то на десятиліття ще. Ну не викидати ж їх!

А продавати, якщо тільки за безцінь, то дуже шкода теж.

Та й клопітно це, продавати. Фотографувати, кудись все це викладати, відповідати на дзвінки, запускати в будинок чужих людей, які будуть всюди ходити, роздивлятися, навіщо це треба вже немолодим людям.

Звісно Ніна не марнотратить, тому викидати такі великі гроші вона, звісно, не збирається, бо знає, що то не той час, щоб такі гроші викидати. Але коли зрозуміла, що може дітям віддати, бо в них зараз немає і не скоро зможуть купити, то вирішила віддати їм, поки не куплять нові, а собі буде нагода якраз придбати інші.

Так що в чомусь невістка Ніни, можливо, і права: можливості прилаштувати свої гарнітури дітям жінка щиро зраділа.

– Але ж це, перш за все, я для них добру справу роблю! – обурюється свекруха, адже не розуміє, чому невістка відреагувала недобре так. – У них взагалі нічого немає. Порожні приміщення пусткою стоять, тому їм би ці меблі добре пригодилися і виручили б їх, на деякий час. Я їм даром віддаю хороші речі, а їм ще щось не подобається!

З квартирою синові з дружиною дуже сильно допомогла теща.

Вона просто продала свою добротну дачу, віддала всі свої заощадження за багато років.

Молоді теж вигребли у себе все, що було, до копійки.

Рішилися відразу на двокімнатну квартиру, щоб уже жити багато років в комфорті. Тепер місце є, навіть якщо дитина народиться, буде достатньо.

Грошей тільки вистачило впритул, на ремонт квартири теща позичила у своєї сестри 50 тисяч гривень, тепер довго ще їх віддаватиме.

– Ну це не так вже й багато, за рік-два віддасть! – розповідає всім Ніна.

Самі вони з чоловіком у витратах не брали участь – вони ще до весілля оголосили свою думку про те, що сина виростили і жити тепер будуть для себе.

Так що на всі натяки невістки на тему, що її мама їм у всьому допомагає, свекри відповідають відразу, а ми відразу, мовляв, попереджали.

І що там твоя мама вам допомагає, це вже не наша справа, це її бажання і все.

Ремонт молоді в своїй новій квартирі зробили зовсім простенький і бюджетний – пофарбували, побілили, на підлогу поклали лінолеум.

На меблі ось тільки, на жаль, нічого не залишилося вже зовсім, а на них ціни зараз високі, особливо, коли все відразу потрібно.

Брати щось у тещі син Ніни відмовився навідріз – вистачить вже, і так вони допомогли неабияк.

Молоде подружжя знайшло десь пару табуреток, стіл, на підлогу кинули надувний матрац.

Так поки і живуть. Не страшно, вони молоді, всі колись так починали.

Планували збирати і купувати поступово, але тут Ніна сама запропонувала допомогу таку.

– Кухня вбудована у мене, але її можна точно так же розібрати і вбудувати у них, – пояснює мені Ніна. – Все одно їм дешевше обійдеться, ніж нову брати. Ну, не влізе якийсь шафка, і не треба! Завжди можна щось придумати. Я б і витяжку їм віддала, і плиту. Коли вони ще щось путнє куплять? І спальний гарнітур відмінний віддаю. Він як новий взагалі! Простоїть це все життя.

Не подобається Ніні тільки реакція невістки на її, здавалося б, дуже хорошу ініціативу.

Син задоволений і начебто навіть радий, а ось його дружина явно не в захваті від такої ідеї, і Ніна відчуває, що в молодій сім’ї йдуть серйозні суперечки з цього питання.

– Невістка, мабуть, вважає, що людям у віці нові меблі красиві і якісні не потрібні, коли старі ще служать, – ображено розповідає Ніна. – Вона чомусь вважає, що ми нові меблі повинні їм в квартиру купити. Вони молоді, у них життя ще попереду, самі собі ще зароблять і куплять найкраще, що їх душа забажає, а я хочу теж по-людськи пожити, скільки нам вже того життя залишилося.

А невістка вважає, що батькам її чоловіка нові меблі дійсно не потрібні. Адже якби не покупка молодими квартири, жили б свекри і далі зі своїми столами і гарнітурами, і не скоро б стали щось міняти у себе.

А тут прямо вирішили таку “добру справу” зробити своїми старими меблями.

Дійсно, виглядає це якось не дуже.

На тобі, що нам негоже, а собі ми купимо краще і сучасніше. Діти Ніни зовсім не раді такому “подарунку” і принципово відмовилися від нього.

А я й сама не знаю, як би я себе повела на місці невістки. Хіба можна за таке бажання допомогти ображатися?

КІНЕЦЬ.