У мене є подруга. Вона має дивний характер. Вона могла б жити добре і багато собі дозволити, але їй подобається бідувати та зажди заощаджувати. Вона має три квартири, в одній з яких живе з двома дітьми, а дві здає в оренду. Плюс до цього вона ще й працює. З чоловіком розлучилася давно. Вона завжди поводиться так, ніби перебуває у фінансовій скруті.

Завжди просить допомоги у рідних та близьких, у яких, між іншим, іпотеки, борги та труднощі. Вона завжди одягається у чужі старі речі. Так одягає дітей. Економить на всьому. Діти не беруть участь у заходах у школі та в дитячому садку. Вона завжди каже, що не може собі це дозволити.

Але, на мою думку, це не фінансові труднощі її штовхають на такі вчинки, а її поганий характер. Вона відкладає на чорний день і не живе сьогоднішнім – та й дітям жити не дає. Бідолашні ходять у чужих поношених чоботях. У житті не бували у кафе, не ходили в кіно та театр. Але насправді вона має гроші.

Навіщо відмовляти бідним дітям та й собі у всьому. Вона й сама іноді кається і планує відпустку, наприклад, провести на морі, але як настає літо, плани змінюються, і окрім старезного будиночка в лісі, діти нічого не бачать.

Я думаю, що діти, коли виростуть, дорікатимуть їй у всьому цьому. Поки що вони маленькі, але, на мою думку, все розуміють. Як вона потім пояснить свою поведінку, як виправдовуватиметься, як пояснить, чому вкрала у дітей гідне дитинство?

Мені її навіть шкода. Не знаю, як донести до неї, що так не можна. Адже так життя минає, і ми не вічні. Навіщо збирати на завтра відмовляючи собі у всьому сьогодні?

Джерело