Щоразу, коли моя свекруха приходить до нас додому, то починає викидати продукти, які вважає шкідливими. Вона робить це без попередження, не питаючи нашої думки.

Мене це дуже дратувало, але я не знала, як пояснити їй, що це неприйнятно.

Вкотре, коли вона прийшла до нас у гості, я побачила, як вона дістає з холодильника пакет з чіпсами і прямує до відра для сміття. “Що ви робите?”

– Запитала я, намагаючись не звучати занадто різко. “Ці чіпси – суцільна хімія,” – відповіла вона, продовжуючи свою справу.

“Ти ж не хочеш, щоб діти це їли.” “Я розумію вашу турботу, але ви не можете просто викидати наші продукти”, – сказала я, намагаючись говорити спокійно.

“Ми самі вирішуємо, що нам їсти.” Вона зупинилась і глянула на мене. “Але я хочу, щоб ви всі були здорові. Це мій обов’язок як бабусі.”

“Ми цінуємо вашу турботу, але це наш дім і наші правила”, – наполягала я. “Ви повинні поважати наші рішення.” Вона зітхнула. “Я просто переживаю за вас.

Особливо за дітей.” “Ми теж переживаємо і дбаємо про них,” – відповіла я м’якше. “Але у кожного з нас є свої звички та смаки. І важливо, щоб діти теж бачили, що у нас є вибір.

Іноді це чіпси, іноді фрукти.” Свекруха замовкла на кілька секунд, явно обмірковуючи мої слова. “Я розумію. Я просто хочу, щоб все було якнайкраще.”

“І ми хочемо того ж”, – посміхнулася я. “Але нам потрібно, щоб ви поважали наші рішення і не втручалися в те, що ми їмо. Ми будемо раді вашій допомозі та порадам, але тільки якщо вони приходять не у формі викинутих продуктів.” Вона кивнула, і я відчула полегшення.

“Добре, я постараюся бути більш поважною. Дякую, що сказала мені про це.” З того часу, коли свекруха приходить до нас у гості, вона більше не займається своєю “чисткою”.

Ми стали більше розмовляти та обговорювати наші уподобання. Поступово я почала помічати, що вона стала розумнішою і уважнішою. Наші відносини покращилися, і я була рада, що змогла пояснити їй, наскільки важливою є для нас повага до нашого вибору.

КІНЕЦЬ.