Непросто мені в цьому зізнатися, та у мене з моїми батьками доволі складні відносини, про що я дуже шкодую постійно. Коли ми з ними жили разом, я завжди був винним у всіх їхніх бідах і проблемах.

Ще будучи зовсім дитиною, часто чув від своєї мами, що коли я був в літньому таборі або гостював у бабусі, вони з батьком майже не сперечалися та жили спокійно в цей час, а як тільки я повертався додому – у них знову починалися якісь незрозумілі конфлікти і непорозуміння, мовляв, в більшості через мене вони були.

Я не знаю, як я міг стати їх причиною, правду кажучи, хоча трохи так, дитиною я був активною дуже. Начебто я нічого такого не робив, поводився добре та намагався навпаки їх помирити, але факт залишається фактом – я їх ніби постійно засмучував і все.

А вже коли я вступав на навчання до інституту, то спеціально подавав документи до вищого навчального закладу, який знаходяться в іншому місті, далі від дому, щоб легше було отримати місце в гуртожитку і переїхати жити окремо від своїх батьків.

Ще тоді я здивувався тому, як мама чомусь зовсім не хотіла мене відпускати і як зізнавалася, що буде дуже сумувати за мною, адже я їх єдина дитина. А мій батько от зовсім ніяких особливих емоцій з цього приводу не демонстрував, але коли я з’їхав від них, він став ініціювати спілкування зі мною набагато частіше, ніж коли ми жили під одним дахом.

Тепер тато постійно надсилає мені привітання зі святами, надсилає фото зі своєї роботи, розпитує про те, як у мене справи і старається допомогти фінансово. У мене ніколи не було таких відносин з моїм рідним татом, як зараз.

Мама теж мені часто телефонує, і завжди запитує, чи не потрібно мені щось купити або привезти. Загалом, відтоді як я став жити окремо від своїх батьків, спілкування у нас з ними поступово таки добре налагодилося.

Я спочатку дуже зрадів цьому, але коли частіше став приїжджати до них на вихідні, то зрозумів, що насправді нічого не змінилося. Якийсь час у нас добре все, а потім батьки знову висловлювали невдоволення мною, робили часті зауваження мені мало не щохвилини, порівнювали з більш успішними на їх погляд однолітками, мовляв, а от я не такий та сперечалися між собою.

Коли я від них їхав, то знову їх ставлення до мене різко змінювалося. Буквально на другий-третій день батьки знову починали мені самі телефонувати, як ні в чому не бувало, писати та говорити, що нудьгують за мною і хочуть мене побачити.

Я зовсім не розумію їх таке ставлення до мене. Чим старше стаю, тим більше їх суперечки мені набридають. Як взагалі пояснити їх поведінку, і як уникнути конфліктів з ними “на рівному місці”?

Зараз моя дівчина, з якою ми вже довго зустрічаємося і маємо серйозні плани на майбутнє, хоче познайомитися з моїми батьками, а я навіть не знаю, що їй на це відповісти і як вірно вчинити. Ну як привести дорогу мені людину додому, до моїх батьків, які навіть мені самому там не раді.

У мене є підозри, що при ній мама з батьком будуть вести себе так само та влаштують суперечки якісь. Мама завжди вважала мене нерозумним, і виставляла переді усіма своїми знайомими саме в цьому світлі: з усіх моїх фотографій чомусь показувала самі невдалі, і замість того, щоб похвалитися моїми досягненнями, розповідала всім про мої недоліки і порівнювала мене з більш успішнішими і кращими, ніж я, дітьми. А найгірше, що я хвилююся, як вони поставляться до моєї нареченої.

Мама з татом постійно говорять, що дуже люблять мене, що я їх єдина дитина, на яку в них багато надій і сподівань. Вони живуть в чотирикімнатній квартирі і вже зараз кажуть, що ця квартира залишиться мені, тому коли я одружуся, то житиму з сім’єю з ними, вони виділять нам 3 кімнати, їм досить і однієї буде. Та чи варто мені жити з моїми батьками?

Якщо я з ними вжитися довго не можу, то яке життя в моєї дружини з ними буде? Чи вони зміняться, коли я приведу в дім невістку?

Джерело