– Я не хочу, щоб ти з ним спілкувалася, – каже мені мама про батька. І то нічого, що я вже давно доросла людина і сама маю сім’ю.

Розлучення моїх батьків дуже вплинуло і на моє життя. І хоч зараз я вже доросла людина, я досі переживаю наслідки цієї події.

Батьки рано зрозуміли, що разом ужитися їм важко, і розлучилися, коли мені було 10 років. Ініціатором розлучення була саме мама. Проте вона сама ніколи цього не визнавала, і у всіх своїх бідах вона звинувачувала батька. Мама постійно нарікала, що батько забрав у неї найкращі роки, зіпсував їй молодість, і все таке.

А я тоді була занадто маленькою, щоб у цьому всьому розібратися. Я погоджуюся з тим, що батько – не подарунок, але можна було обійтися без розлучення або хоча б без звинувачень. У мене теж зараз з чоловіком не все гладко, але я намагаюся проблеми вирішувати, а не загострювати.

Після розлучення мама була категорично проти, щоб я спілкувалася з татом, вона мене налаштовувала проти нього, і зробила все, щоб я від нього відвернулася. Та я тата любила, щоб мама про нього не говорила. Батько теж мене любив, і постійно шукав зустрічей зі мною, але ми зустрічалися нишком.

Батько платив на мене аліменти, і давав ще гроші понаднормово, скільки треба. І хоч мама паплюжила батька, гроші від нього приймала без заперечень. На мій 18-й день народження батько подарував мені квартиру, але ми це від мами приховали, бо боялися її реакції.

І не даремно, бо коли мама таки дізналася, то влаштувала таку сцену, що заспокоїти її ми не могли. Мама сказала, що я проміняла її на квартиру, і що в мене совісті немає.

Мені так це все набридло, що я навіть не стала виправдовуватись. Чому я маю почуватися винною лише через те, що я підтримую спілкування з рідним батьком? Мама тут не права, але вона цього не визнає. Тато завжди був моєю підтримкою та опорою, і справа зовсім не в грошах. Я не маю причини відчувати до нього ненависть. Та й зробив він для мене набагато більше, ніж мама.

Ця квартира від батька остаточно розсварила мене з мамою. Вона мені цього не пробачила. Не хоче зі мною спілкуватися, навіть на поріг мене не пускає. Мама вважає мене зрадницею.

Тато мені допоміг відкрити свій бізнес, тож я зосередилася на кар’єрі. Я втомилася перепрошувати маму не зрозуміло за що. Ми з нею 8 років не спілкувалися, вона на весілля до мене не прийшла. А нещодавно мама сама мене знайшла, бо в її житті почалися проблеми.

Мама невдало вийшла заміж і її чоловік переконав її продати квартиру за борги. Тепер у неї нема ні чоловіка, ні житла. Мама сподівається, що я прийму її до себе, в ту квартиру, яку купив мені батько, і через яку ми з нею посварилися. То чи правильно буде по відношенню до тата приймати зараз маму в цій квартирі?

Джерело