На днях кажу зятеві: – Свати зовсім вам не допомагають, ми з батьком теж вже старі. Тому проси у них, щоб продали свою квартиру і дали тобі гроші. Давай сама піду до сватів і проситиму. А він мені каже, що йому соромно! Навіть заборонив розмовляти з ними на цю тему. А сам вже 8 років живе у моїй квартирі

– Посварилися з зятем днями. Розумієш, прикро! Носимося з їхньою родиною з дня весілля, восьмий рік вже. То одне, то інше! Квартиру їм купили, свою розміняли для цього, а у нас така квартира була – ух! Стелі високі, цегляний будинок. До сих пір шкодую, але що поробиш – зате у дітей свій кут. Ремонт їм зробили, меблі купили, з онуками сидимо. А з того боку – ніякої допомоги! Я маю на увазі, від сватів, батьків зятя. Взагалі, розумієш? За матеріалами

Біля будівлі гімназії чекали дітей дорослі – бабусі, мами, няні всіх вікових груп, і навіть кілька чоловіків, мабуть, тат. Татки стояли поодинці на віддалі, а жінки коротали час, обговорюючи новини. У самого ганку розмовляли дві жінки старшого віку, років шістдесяти.

– Дочка з молодшою ​​онукою вдома, їй вісім місяців, – продовжувала свою розповідь невисока жінка в короткій дублянці. – А я ось за старшим прийшла, за першокласником. Дочці не впоратися самій, це нереально, малятко будити, одягати, йти з коляскою до школи! Ось ми і крутимося з дідом, обоє задіяні, кожен день до доньки, як на роботу, по черзі їздимо, допомагаємо.

– А свати, значить, не беруть участі ніякої? – співчутливо уточнила співрозмовниця.

– Ні! Я взагалі на них дивлюся і дивуюся, як так можна? Ні інтересу, ні участі, нічого. І з самого початку так! На весілля, уявляєш, синові ні копійки не дали. Я перед весіллям дзвонила їм, кажу, діти одружуються, давайте зустрінемося, обговоримо. А свати мені по телефону – ну і що, що одружуються, вони, може, розлучаться через місяць, зараз, мовляв, все розлучаються! Ну, як? Єдиний син, між іншим. Зате на весілля з’явилися.

– З порожніми руками?

– Ну, як – дві тисячі в конверті принесли. Я вважаю, що так, з порожніми руками. Ми квартиру подарували, а вони – конвертик. Різниця є?

– Зрозуміло. А з зятем зараз чого посварилися? Не через весілля ж, якщо вісім років пройшло?

– Не через весілля, а через батьків його! Розумієш, квартира, яку ми їм вісім років тому купили – однокімнатна. Тоді цього більш ніж достатньо було, на двох. А тепер у них двоє дітей. Тісно стало! Коляски, ролики, велосипед, санки, купа речей, іграшок. І потім, діти ростуть. Зараз вони маленькі, але думати треба на кілька років вперед.

– Ну да, в однокімнатній квартирі чотири людини – це важко, звичайно.

– Ось, я про те ж! Зятю кажу – ну якщо ти сам не заробив на розширення житлоплощі, може, твої батьки допоможуть тобі хоч трохи, нарешті? Живуть вони удвох в трійці, в якій, між іншим, нашому зятю належить третина. А якщо не хочуть допомагати – нехай, кажу, тобі хоча б твою долю виділять. Зажадай у них своє! Ні, ну правда, вони удвох в хоромах, а наші з дітьми на тридцяти чотирьох квадратних метрах туляться!

– Не захотів просити у батьків?

– Ні! Каже, у мене язик не повернеться батькам таке сказати! У них можливості немає допомогти, єдина квартира. Я кажу – а у мене повернеться, без проблем! Хочеш, я проситиму? Заборонив навіть розмовляти з ними на цю тему. От молодець теж, так?

– Та вже. У батьків йому, значить, соромно брати, а у вас, по суті чужих людей, в абсолютно такій же ситуації – ні краплі не соромно. Заїхав і живе вже вісім років. Ну сам би заробляв тоді.

– І сам теж особливо не напружується. До семи відпрацював і додому. Каже, я що вам, ночами повинен вагони вантажити? Ну я не знаю, люди ж якось квартири купують. Напевно, знаходять можливість, підробіток беруть, ночами сидять, або з батьками домовляються. Дочка мені потім каже, мамо, ну навіщо ти лізеш. Ну не хочуть свекри допомагати, і не будуть, це ж ясно. Навіщо скандалити. А мені прикро, не можу! Ті батьки живуть собі на втіху, по санаторіям їздять, їм і слова сказати не можна! Зять, бачте, заборонив. Совісний такий! Щось перед нами з батьком йому не соромно!

Діти вибігли, обняли бабусь і всі разом пішли додому. А в мене з голови не виходе та розмова, чи правильно, коли батьки втручаються в життя дітей, коли ті вже мають свою сім’ю, навіть якщо у них добрі наміри.

Фото ілюстративне, з вільних джерел