Життя моєї знайомої Олесі повністю змінилося в один день, на превеликий подив навіть для неї самої.

Коли дівчина навчалася лише в 9 класі не стало її батьків, на жаль.

Вони залишилася в двох з 8-річним братиком Дмитром.

Звичайно, місце в інтернаті для сироти завжди знайдеться, але як можна було його туди відправити, рідного маленького братика, який залишився зовсім без батьків.

Їх залишилося двоє, найрідніших один одному людей, не було навіть бабусь.

Тоді сама Олеся вирішила звернутися з проханням до однієї з двоюрідних сестер, тим більше, що вона сама пообіцяла підтримати її з братом.

Справа ще в тому, що дівчинкою, двоюрідна сестра Тамара, теж втратила матір і її тоді прийняла в сім’ю мама самої Олесі, навіть встигла видати племінницю заміж, всі ці роки вона їй дуже допомагала, можна сказати, вивела в люди, не дивлячись, що самій було непросто, адже мала двоє рідних дітей.

Звичайно, у дівчинки був батько, він її не залишав без допомоги, але жила вона у своєї рідної тітки.

Але вона відмовилася взяти Дмитрика, послалася на свого чоловіка, він заперечував проти того, щоб чужа дитина жила в його сім’ї.

Смуток розставання з рідним братиком, його майбутнє, безперспективне життя в інтернаті, худенького, маленького першокласника, з новою силою охопило Олесю.

А сама Олеся, після дев’ятого класу вступила в медучилище.

Щотижня вона їздила до свого братика в інтернат, за останні копійки, які залишалися з стипендії вона купувала йому щось смачненьке, якійсь його улюблені солодощі.

Так продовжувалось довгих три роки, поки Олеся сама не закінчила навчання в училищі.

Всі ці роки, в неї душа була тягарем від самого розуміння, що братик далеко від неї, один в інтернаті.

Після училища Олеся влаштувалася на роботу в місті, де їй дали кімнату в гуртожитку.

Ще через рік вона, всіма правдами й неправдами забрала братика з інтернату до себе додому, її мрія, нарешті, здійснилася. Їхньому щастю не було меж.

Хлопчику тоді вже було вже 12 років, Віра подала його документи в місцеву школу і почали вони жити разом. Було все непогано, звичайно, хоча постійно доводилося економити на всьому.

Якось моя знайома Олеся познайомилася з хорошим хлопцем, вони почали зустрічатись.

Він її навіть кликав заміж, непоганий, здавалося, хлопець, хотів забрати її в свій будинок, але без братика, не хотів, щоб і він жив з ними, не хотів також годувати його.

Після таких слів Олеся сама відразу припинила з ним будь-які відносини.

Подруги намагалися познайомити Олесю з хорошими хлопцями, але того єдиного серед них не було.

З часом сам Дмитрик закінчив школу, вступив до технікуму.

Тоді вже якраз моя знайома познайомилася з чоловіком, звали його Петро.

Раніше в нього вже була сім’я, але вони розлучились, в нього був син, який залишився з дружиною.

Чоловіком він був не бідним, працював адвокатом, тому мав і гарну репутацію і гроші непогані.

Через деякий час вони одружилися. А моя знайома, нарешті, сама оперлася на надійне плече, могла дозволити собі вже багато, бідне життя її скінчилося.

Пішли в далеке минуле дні коли доводилось підробляти по ночах, щоб можна було купити бодай який одяг братові і собі.

Якось сама Олеся їздила в своє рідне село, оформляла спадщину на земельну ділянку.

Зустрілася з сусідами, поговорили, позгадувати усі подробиці з її нелегкого життя, розповіла про своє нинішнє життя, та й по її зовнішньому вигляду було ясно – не бідує вона зовсім.

Але одного разу Олесі зателефонували, схвильований жіночий голос, що переходить в плач, належав тій самій двоюрідній сестрі Тамарі, яка свого часу відмовила допомогти їм з маленьким братиком.

У неї трапилася неприємність, старший син  потрапив в дуже неприємну ситуацію. І їй були потрібні гроші, ще й досить не мала сума грошей, тому вона навіть не знала, до кого має звернутися.

Тамара приїхала до Олесі і розплакалась, просячи прощення.

Виявляється, що чоловік, як раз і не заперечував проти того, щоб у їх сім’ї жив Дмитро, він був хорошою людиною, але Тамарі здалося, що хлопчик буде її обтяжувати, заважати жити добре та в достатку, ось вона і придумала відмовку, нібито чоловік проти.

Тамара сама вважала, що її відмова тоді взяти до себе Дмитрика і призвела до біди в її родині, просила вибачення у Олесі, дуже шкодувала про свій недобрий вчинок і хотіла позбутися тягара з душі.

Звісно, що Олеся не відмовила двоюрідній сестрі і допомогла як та просила, адже знала, що тій більше немає до кого звертатися за допомогою.

Сама Олеся ніколи не забуває юність і молодість, щедро омиту сльозами і потім, вона опинилася на висоті. Великодушність і благородство завжди були при ній.

Образи на сестру вона не тримала, бо була вдячна долі, що послала їй хорошого чоловіка і тепер її життя змінилося на краще.

Була щаслива тому, що Дмитро тепер з ними, і знала, що його теж чекає щасливе майбутнє, адже вони всі разом.

Тамара ще довго не могла повірити, що після всього, Олеся так допомогла їй.

А от знайомі дивувалися і постійно запитували її, навіщо вона так зробила, навіщо дала гроші людині. яка залишила її саму в біді?

КІНЕЦЬ.