Вийшла заміж не по любові…

Надія уже й не сподівалася, що колись вийде заміж. Не траплявся їй “саме той”. Надія працювала в дитячому садку, а Віктор робив кар’єру в міліції. Може б, вони і не зустрілися, якби їх не випадок. Їх познайомили батьки, і через місяць вони одружилися. За матеріалами

Без кохання і пишного весілля. Зібрали тільки вузьке коло родичів. І вже тоді гості помітили, що немає між ними почуттів, дехто навіть відверто сміявся над цим.

Було відчуття, що Віктор і Надія зійшлися, бо так треба. Просто треба створювати сім’ю, і, розглянувши кандидатури один одного, затвердили себе в ролі чоловіка і дружини.

– Не розумію, як так можна жити – без любові? – осудливо дивилася на Надю подруга Наталя, – ми з Кирилом просто надихатися не можемо один одним. Це ж таке щастя – любити!

Надія тільки знизувала плечима і намагалася не звертати уваги на розповіді друзів про палке кохання. Коли настали 90-ті роки, почалися сильні затримки зарплати. Надя на той час встигла народити сина і дочку; після декрету вийшла на роботу. Свою крихітну зарплату вона хоча б іноді бачила, а от чоловікові в міліції затримували гроші за пів року.

Подруги Наді, які так любили своїх чоловіків, незабаром розлучилися. Причина одна: чоловік не приносить грошей. Любов відразу зникла, як тільки на підприємствах перестали видавати зарплати. «Навіщо він мені потрібен, якщо не може грошей заробити» – часто говорили жінки.

А Надія залишила роботу в дитячому саду і пішла торгувати на ринок. Вона брала речі під реалізацію і стояла на ринку в будь-яку погоду. Влітку задушлива спека, взимку мороз за тридцять градусів.

Знайомі ледве впізнавали Надію, закутану в шаль і взуту у валянки. Але зате це були реальні гроші, хоч і невеликі, на які можна купити їжу і заплатити за їжу дитини в шкільній їдальні.

Минали місяці і роки, Надія продовжувала стояти на ринку, а Віктор і далі ходив на роботу, на якій майже не платили грошей, або платили з великими затримками.

У Віктора і його колег – таких же підлеглих – опускалися руки. Зціпивши зуби, вони виконували свою роботу іноді ціною власного життя. Після одного із таких завдань Віктор потрапив в лікарню. Надія кілька ночей поспіль чергувала біля чоловіка.

Вдень вона стояла на ринку, а ввечері йшла до чоловіка, до цього встигнувши приготувати обід дітям. А потім кожен день приносила чоловіку домашню їжу. Коли Віктор встав на ноги, повернувся в міліцію. На той час економічна ситуація в країні стала налагоджуватися; почали наводити порядок і в міліції: Віктор став вчасно отримувати зарплату. Кар’єра його теж пішла в гору. Незабаром він став приносити в сім’ю хороші гроші. І Надія пішла з ринку і повернулася в дитячий садок вихователем.

Коли діти виросли, у них вже була трикімнатна квартира, дорога машина, щороку їздили разом у відпустку. Дочка вийшла заміж, син вступив до інституту. Частенько, коли жіночий колектив збирається разом, колеги по роботі скаржаться, що неможливо знайти хорошого чоловіка. Багато розлучилися давно – ще в 90-ті роки, коли чоловіки перестали приносити гроші.

– Добре тобі, Надійко, – кажуть колеги, – відірвала ось якого хорошого чоловіка і живеш собі, як у Христа за пазухою: зарплати у них в міліції зараз он які великі. Надія спокійно слухає своїх колег і розлучених подруг і тільки посміхається. Вона єдина знає ціну свого, як їм здається, благополучного життя.

***

Коли родичі прийшли до Віктора і Надії на срібне весілля, то всі помітили, що подружня пара з великою любов’ю дивиться один на одного.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.