На цю суботу я чекала довго, бо планувала побути вдома і помити вікна. Зранку я гостей не чекала, але в мої двері хтось подзвонив. Я була здивована, адже я сама нещодавно лише переїхала в цю новобудову і своєї нової адреси я практично нікому не давала.

Коли я відчинила двері, то оторопіла, бо побачила у себе на порозі свою маму. Вона стояла з валізою, і посміхаючись, запитала чи можна їй увійти.

– А звідки ти знаєш мою адресу? – здивовано запитала я.

– Ну ж батькові ти сказала, а він – мені, – каже мама.

Я запросила її пройти на кухню, і стала робити чай. Появі матері я аж ніяк не зраділа, і не так через те, що вона своїм візитом зруйнувала мені суботні плани, як тому, що з мамою ми не бачилися більше 15 років, а тепер вона згадала, що у неї донька є.

– Ось, донечко, бери, це все тобі, – почала витягувати з сумки мама італійські подарунки. Там була і кава, і макарони, і солодощі. А я дивилася на все це з повним нерозумінням того, що відбувається.

Мені було 15 років, коли мама розлучилася з батьком. Останні кілька років вони вже погано жили, сварилися постійно, і мама подала на розлучення.

Мені це було неприємно, але що я могла зробити? Я сподівалася, що після того, як батьки роз’їдуться, я буду жити з мамою. Але вона мене неабияк ошелешила – сказала, що я з татом залишаюся, бо у неї інші плани.

Про які інші плани говорила мама – я зрозуміла згодом. Вона вирішила їхати в Італію. Їй хтось розповів, що там можна навіть дуже добре заробити, і мама вирішила, що поки вона ще молода і повна сил, то треба спробувати.

Я залишилася з батьком, а мама поїхала. Вона перший час ще мені телефонувала, і інколи навіть висилала посилки. Через рік вона приїхала додому. Я на той момент була найщасливішою на світі. Однак мама приїхала лише для того, щоб офіційно розлучитися з батьком, адже її покликав заміж італієць. Вона приїхала на місяць, щоб вирішити усі питання з документами. Мене забирати із собою вона не планувала.

Мама сказала, що її чоловік не любить дітей. Тим паче чужих. Саме тому вона ніяк не може взяти мене із собою. Вона пообіцяла, що я приїжджатиму до неї в гості.

Мама поїхала. Вона майже не дзвонила і не цікавилася моїм життям. Якщо спочатку хоч якісь передачі передавала, то незабаром зовсім зникла. Могла лише листівку на день народження скинути у соцмережі.

Відтоді вона наче викреслила мене з свого життя. Тато подбав про мою освіту, я закінчила університет і влаштувалася на хорошу роботу. Батько завжди і в усьому мене підтримував, за що я йому дуже вдячна.

Я не дзвонила їй. Я вважала, що безглуздо нав’язуватися. Я не хотіла їй нагадувати про себе, бо не розуміла, як рідна мама може так ставитися до своєї дитини?

Незважаючи на відсутність матері, у мене все було добре, про це подбав батько. Він багато працював, щоб забезпечити сім’ю. Незабаром у нього з’явилася жінка. Тітка Тамара замінила мені маму, адже вона мене дуже любила. Нова дружина мого батька дарувала мені багато тепла і ласки, тому я ні в чому не потребувала.

І ось я виросла. Нещодавно я змогла купити квартиру в новобудові, в якій я все облаштувала на свій лад. Як завжди, у всьому мені допоміг батько і тітка Тамара.

Ми так поспішали, бо хотіли все встигнути до весілля. Я заміж виходжу, і мама про це звідкись дізналася. Вона приїхала, щоб бути присутньою на моєму весіллі. Але вона не хоче бути простою гостею, вона хоче усім керувати. І перше її бажання – щоб тато прийшов на моє весілля один, без тітки Тамари.

– У тебе ж є рідні мама і тато, більше тобі на святі нікого не треба, – дає настанови мама.

Але я їй заперечила, сказала, що не можу так вчинити з тіткою Тамарою, адже вона замінила мені маму всі ці роки.

Рідній мамі моя відповідь не сподобалася, вона дала мені час на роздуми. Якщо я не погоджуся, то вона не дасть мені тисячу євро, які вона привезла як подарунок для мене.

Тепер я стою перед вибором – тисяча євро чи тітка Тамара. Але гроші для мене ніколи не були головними, тому вибір очевидний.

Шкода, що мама так і не зрозуміла своїх помилок, і продовжує робити інші. Адже що їй заважає прийти на моє весілля і побути в ролі гості?

Джерело