Надія вважала свого сина ідеальним та практично геніальним. Ігор добре навчався в університеті, отримав спеціальність інженера і, як вважала його мати, запросто міг зробити переворот у світовій науці, економіці, творчості та інших галузях, тільки в рідному місті не було де розвернутися.

– Якби син поїхав у Київ, потрапив у поле зору впливових людей, він би далеко пішов, – розповідала жінка оточуючим. – Але мій Ігор чесна людина та дуже відповідальна. Одружився з простою дівчиною відразу після новини про вагітність і тепер піклується про сім’ю.

Невістка бачилася Надії якорем, що намагається тягнути генія на низ. Приземлена та сіра Яна працювала продавцем у магазині, займалася вихованням онука Дениса та зовсім не відповідала Ігорю. Він був привабливий, високий і статний, а дрібна дружина губилася на такому тлі. Але зі смаками сперечатися було безглуздо, і набагато сильніше за зовнішню невідповідність жінку турбувало, наскільки добре невістка піклується про її сина.

– Чому ти постійно готуєш якісь дивні страви? – зазирала Надія на кухню до невістки, з’явившись у гості без запрошення.

– Звичайні страви, – не хотіла сперечатися Яна. – Після роботи прибігла, поки дитина грає, а чоловік на роботі зварганила з того, що було під рукою.

– Позавчора у вас на вечерю була варена картопля, – згадувала Надія. – Сьогодні деруни та пісний картопляний суп, якесь дивне меню в тебе.

– Нам так подобається, – виправдовувалася Яна. – Залишайтеся з нами повечеряти і теж спробуйте.

– Ну вже ні, дякую, – кривилася Надія.

У гості до сина з невісткою вона часто заскакувала і ніколи не вважала за потрібне попереджати заздалегідь. Жила Надія неподалік їхньої квартири, була на пенсії і мала багато вільного часу, от і відвідувала. Вона перевіряла не лише вміст каструль, а й чистоту у квартирі.

– Чому у вас завжди так сильно пахне пральним порошком? – Запитувала Надія вкотре.

– Денис постійно речі вимазує, тож часто прати доводиться.

– Ну, це зрозуміло, дитина може бруднитися, – бурчала Надія. – Але зараз маса дитячих гіпоалергенних порошків, а в тебе явно найдешевший засіб.

– Він добре справляється зі своїми завданнями, тому нас влаштовує, – звітувала Яна.

– Ага, вас і картопля на перше, друге та третє влаштовує, – докоряла Надія.

Яна мовчала, тільки невдоволено стискала руки і намагалася нічого свекрусі у відповідь не говорити. Її підвищена увага знатно докучала, тільки не могла вона прямо попросити дати їм спокій і далі мовчала. А Надія напирала, візити частішали і активніше в життя молодої сім’ї втручалася.

– У тебе на балконі зараз сушиться постільна білизна, на яку дивитись важко, – вичитувала вона після чергового огляду квартири. – Я вже не молода, але намагаюся купувати більш актуальні для сьогодення речі.

– Що не так з нашими простирадлами? – стомлено питала Яна, не відволікаючись від домашніх справ.

– Ну, вони виглядають так, ніби куплені років тридцять тому, – продовжувала Надія. – У моєї свекрухи такі були. У тебе зовсім нема смаку?

– Нам з Ігорем подобається, нас все влаштовує, і взагалі, ми не женемося за модою, – бігала квартирою Яна.

– Дуже навіть дарма, – повчала її свекруха. – Ти явно відстаєш від трендів та життя загалом. Якщо сама не розумієшся і підказати нікому, зі мною могла б порадитись.

– У чому саме? – не розуміла Яна.

– Та в усьому, – наставляла її свекруха. – Ти одягаєшся якось сіро, та й зачіску треба змінити. Якщо ти забула, то Ігор дуже цікавий чоловік і потрібно йому відповідати.

– Ще що? – не особливо переймалася настановами Яна.

– У квартирі не завадило б зробити ремонт, його вочевидь не було років тридцять.

– Ви ж знаєте, це житло моєї бабусі і після весілля ми з Ігорем ніяк не дійдемо до ремонту, – нагадувала Яна.

– Дуже дарма, чоловікові потрібен затишок, порядок та краса, – напирала Надія. – А ти сама схожа на незрозуміло кого, все навколо безлике, з постійної у вас тільки картопля.

– Може, синові своєму невдоволення висловите для початку? – не стрималася Яна.

– До чого тут Ігор? – одразу стала заступатися за сина Надія. – Дім та діти – це територія жінки, чоловік працює на заводі, старається вас забезпечувати, а рештою повинна займатися ти.

– Можливо, якби ваш син справді забезпечував сім’ї гідний рівень життя, мені не довелося б заощаджувати на всьому, готувати пісні страви і діставати з бабусиного комоду стару постільну білизну?

– Що ти хочеш сказати? – здивувалася Надія. – Я так і знала, що тобі буде мало. Можливо, Ігор зараз будував би кар’єру у Києві, якби не твоя вагітність та шлюб. Але він чесна людина і не покинув вас.

– Він лінивий, безвідповідальний і хитрий, – не витримала Яна. – Перестаньте свого синочка постійно вигороджувати, і всім стане краще.

– Невдячна! – Висловилася Надія на прощання і гордо пішла додому.

– Твоя дружина мені нахамила, і взагалі я не розумію, як ти терпиш таке ставлення до себе, – виказала вона Ігорю по телефону.

– У нас все нормально і не потрібно надавати таке велике значення побутовим речам, – мямлив Ігор.

– Якби не твоя Яна, може взагалі життя склалося інакше, і зараз нормально влаштувався б у великому місті, – нагадувала Надія.

Ігор якось ніяково виправдовувався, Надія на невістку образилася і обіцяла більше в гості до них не приходити. Підозрювала, що Яна годує її сина, незрозуміло чим і стала сама йому готувати котлети, голубці, м’ясо запікати та виносити за маршрутом руху сина вранці на роботу. Чоловік все брав, не відмовлявся від гостинців, бо вже й сам утомився від картоплі чи сухих макаронів. Сварка матері з дружиною пішла йому на користь, тепер Ігор повноцінно харчувався.

– Денису треба здати гроші в садок, – просила Яна у чоловіка кошти. – Я розраховувала зі своєї зарплати впоратися, тільки не виходить.

– І що я маю робити, щоб усі твої запити задовольняти? – сердився Ігор. – На другу роботу влаштуватися?

– Нам дуже не вистачає грошей на елементарні речі, – нагадувала Яна. – Зміни роботу, ти сидиш на мінімальному окладі, на заводі часті простої, син росте, а ми жодного разу його на море не возили.

– Нічого страшного, хай знає ціну грошам, – відповів Ігор. – Я не збираюся з вищою освітою мішки носити або на будівництві працювати.

– Але там платять гроші, а не копійки, – переконувала Яна. – Я знайшла б підробіток на вечір, тільки Дениса дівати нікуди. Свекруха не допоможе, вона і так вважає мене поганою дружиною та матір’ю.

– Може, вона має рацію? – зітхнув Ігор. – Я не відчуваю від тебе підтримки, тільки вічне скиглення та невдоволення.

– Я не витримую тягти все сама, – плакала Яна.

– Ти ж жінка, мати, маєш бути сильною та спритною, – нагадував чоловік. – А ти вічно ниєш, бідкаєшся і грошей просиш. Втомився я від тебе, погасла іскра, і ти в цьому винна.

Яна не вперше чула ці слова і згодом до них звикла. Спочатку ображалася і переживала, що не справляється, не відповідає такому видному чоловікові. Свекрухакапала, Денису потрібен був батько, її батьки жили далеко, от і мовчала. Сама тягла, мовчала і намагалася вирішувати проблеми, а потім щось клацнуло, і механізм зламався.

– Збирай речі і йди до своєї матінки, нехай вона тебе геніального далі няньчить, – сказала вона спокійно і якось навіть зневажено.

– Ось, значить, як ми заговорили, – посміхався Ігор. – Правда, думаєш, що будеш комусь потрібна з дитиною? Ти на себе подивися. І взагалі, я на тобі тільки з жалю одружився.

Надія сина, звичайно, прийняла, довкола нього кружляла, делікатеси годувала і невістку на кожному кроці ображала. Навіть вирушила до неї, щоби влаштувати розбірки.

– Після всього, що мій син для тебе зробив, ти таке викидаєш? – репетувала вона біля порога.

– Єдина причина бути вдячною Ігореві, це Денис, – не здавалася Яна. – У всьому іншому ваш син нічим мені не допоміг.

– Та кому ти будеш потрібна? – Не могла зупинитися Надія.

Яна її виставила з квартири, двері зачинила і намагалася стримувати сльози. Їй так довго говорили про непотрібність, що Яна й сама повірила в неї. А тепер вирішила все змінити. Для цього потрібно навчитися бути потрібною в першу чергу собі самій. Заради щасливого майбутнього Дениса та права на особисту свободу. Навіть якщо не світило знайти особисте щастя, зараз вона вибирала себе, вперше за довгий час.

КІНЕЦЬ.