Наші стосунки розвивались досить стрімко, я зрозуміла, що закохуюсь. Мене не зупиняє навіть його статус одруженого чоловіка і те, що він батько двох дітей. Але є одна проблема. Андрій не хоче покидати рідну країну, він ніколи не жив за кордом й не має бажання щось змінювати

Я доросла незалежна жінка. Дітей не маю, заміжня ніколи не була. Та, сказати по правді, я ніколи й не ставила перед собою ціль знайти одного єдиного та поєднати з ним долю. Я вже багато років мешкаю у Польщі. У мене є польські корені, тому громадянство було не так вже й складно отримати. Маю улюблену роботу, багато з ким товаришу та мешкаю у красивій, затишній квартирі. Я ні від кого не залежу і люблю своє життя.
Та минулого місяця провідувала батьків в Україні. Це було свято й у них зібралось багато родичів та знайомих. Один із чоловіків привернув мою увагу. У нас зав’язалась приємна розмова і ми зрозуміли, що маємо багато спільного. Ми почали зустрічатись. Але є одна проблема. Андрій не хоче покидати рідну країну, він ніколи не розглядав варіанту проживання за кордом й не має бажання щось змінювати.
Наші стосунки розвивались досить стрімко, ми вже не школярі, щоб ходити колами. І я зрозуміла, що відчуваю до нього щось більше, ніж звичайну симпатію. Я почала закохуватись. Мене не зупиняє навіть його статус одруженого чоловіка і те, що він батько двох дітей. Ми тримаємо у секреті наш зв’язок. Андрій не хоче, щоб дружина знала, що він її зраджує.
Я його кохаю, але немає гарантії, що він піде від дружини та житиме зі мною в Польщі. А я не хочу повертатись на Батьківщину. У мене за кордоном хороша робота й налагоджене життя, там я впевнена у наступному дні. Я кілька разів на рік приїжджаю, щоб провідати батьків, а потім знову повертаюсь до Польщі. Я не бачу тут свого майбутнього.
Я не проти відчути радість материнства, доки моя репродуктивна система здатна на це – роки то йдуть і я не молодію. Але народивши дитину, скоріше за все, доведеться виховувати її самостійно. А я не впевнена, що хочу бути матір’ю одиначкою. Хто мені допомагатиме у чужій країні. Там родичів немає, а у друзів власних клопотів вистачає.
Кажуть, що справжнє кохання здатне пройти будь-які випробування, але не знаю, чи це мій випадок. Мої почуття – це одне, а те, що він і досі залишається в сім’ї – багато про що свідчить. Мабуть, годі сподіватись на щасливий кінець.
КІНЕЦЬ.