В село до мами я не приїжджала довго, бо я розуміла, що не потрібна їй. Я народилася в маминому першому шлюбі, який розпався. Батько після розлучення поїхав з селища, а мама почала шукати щастя. Вона вийшла заміж ще раз, і в другому шлюбі у них народилася моя сестра Марина.

Моя мама більше любила сестру, ніж мене, бо я була дуже схожою на батька. Мама з вітчимом старалися лише для сестри, а мені все діставалося по залишковому принципу. Обновки були лише у Марини, а я ходила в старих, поношених речах.

Мені так було прикро, що я мріяла про той день, як закінчу школу і поїду назавжди з селища. Я добре вчилася, бо хотіла поступити в університет, аби самій забезпечити собі майбутнє.

Мама дуже зраділа, коли я поїхала в місто, вона навіть відразу мою кімнату переобладнала на кімнату для Марини, і тоді я зрозуміла, що повертатися мені немає куди.

Перший час у мене грошей не було і я попросила їх у матері. Але вона мені відповіла, що грошей у неї немає, і що я вже достатньо доросла, щоб вирішувати свої проблеми сама.

В той день я вперше в житті сильно розплакалася, хоча завжди трималася. Мій одногрупник Станіслав це помітив, і запитав, чому я плачу. Я йому все розповіла, і він позичив мені гроші. Відтоді і зав’язалося наше спілкування.

На п’ятому курсі я вийшла заміж за Стаса, і переїхала до нього. Його мама стала для мене рідною, вона ставилася до мене так, як рідна мама навіть не намагалася.

Вона навіть не прийшла на моє весілля, бо Маринці в той день треба було вибирати сукню на випускний. Я змирилася, і після того вирішила, що родичів у мене немає.

У свекрів був невеликий будиночок, в якому і народилося двоє наших з Стасом діток. Свекруха мені дуже допомогла з дітьми, я навіть не знаю, як би я справилася без її допомоги.

Моя мама внуків не бачила жодного разу, їй були не цікаві мої діти. За цей час Марина теж вийшла заміж, і народила онука. Тож мама була щаслива, адже її улюблена донечка народила їй улюбленого внука.

Нещодавно мені повідомили сумну звістку – не стало мого рідного батька. Дізналася я про це випадково, коли мені зателефонував незнайомий чоловік, і повідомив, що я стала єдиною батьковою спадкоємицею.

І тут виплив дуже неочікуваний факт – будинок, в якому живе мама з вітчимом і сестрою, насправді належав батькові, і в заповіті він вказав лише мене, як єдину спадкоємицю.

Я навіть не знала, як на це реагувати. Свого житла у нас не має, ми і далі живемо в будинку разом з свекрами. І у нас з чоловіком підростає двоє дітей, про майбутнє яких я теж маю подбати.

Тепер я стою перед вибором – залишити все як є, чи забрати те, що по праву належить мені. Хоча я собі не уявляю, як вигнати з дому маму з вітчимом і сестру з чоловіком і дитиною.

Впевнена, що це буде непросто. Адже вони не з тих, хто легко здається. Та й по-людськи мені їх шкода, бо вони не мають куди піти.

Але чоловік мені нагадав, що мене в свій час мама не пожаліла, виперла з дому і не спитала, чи маю я де жити і за що жити. Тож я розгубилася, і не знаю, як мені правильно вчинити. Тягнути в цьому питанні теж не можна, бо чим дальше, тим гірше буде.

Порадьте мені, як мені правильно вчинити.

Джерело