Зоя Максимівна, зайшла в гості до своєї давної подруги. І почала розказувати, як поводиться з нею її невістка.

– Вона з самого початку вважає, що може мене в гріш не ставити! – розповідає пенсіонерка Зоя Максимівна. – Все сприймає в багнети. Будь-яке моє найнешкідливіше питання, на кшталт «як справи?» – Втручання в життя їхньої родини. Дзвоню – трубку не бере, і не передзвонює. Сама не дзвонить, мною не цікавиться. Натомість на квартиру нашу рота відкрила! Тісно їм стало вчотирьох в однокімнатній, давайте, каже, продавати та розширюватися! Ага, зараз, біжу.

Невістка Людмила справді серйозно ображена на Зою Максимівну через квартиру. Нині вони всією сім’єю, з чоловіком Іваном та двома їхніми дітьми-дошкільнятами туляться у крихітній однокімнатній квартирі, Зоя Максимівна купила синові на старт.

– Добре хоч розуму вистачило оформити власність на себе, а не на сина! – розповідає Зоя Максимівна. – А то вони б на мене й не озирнулися зараз.

Двокімнатні квартири в їхньому районі коштують зовсім не набагато дорожче за однокімнатні, як давно вже з’ясувала Людмила. Принаймні, не вдвічі точно.

Доплатити потрібно зовсім небагато, потрібну суму Люда може взяти у своїх батьків. І жити в людських умовах, бодай діти в одній кімнаті, а батьки в іншій. А не як зараз.

Друга кімната їх з чоловіком і двома дітьми просто врятувала б і вирішила багато проблем, але Зоя Максимівна й чути не хоче про продаж однокімнатної квартири. Перший раз син із дружиною підходили з цим питанням до Зої Максимівни ще два роки тому, коли у перспективі думали про другу дитину..

– Ну, це ж ваші онуки! – Заявила невістка. – Їхній комфорт. Невже ви не хочете, щоб вони жили в людських умовах?

– Ну прямо свята простота! – зітхає Зоя Максимівна, згадуючи цю розмову. – Не для себе старається, а тільки для моїх онуків, отак! Звісно, ​​я відмовила. Кажу, вистачить і того, що ви живете кілька років, за оренду не платите, будьте вдячні за це. А вона мені заявила, що знаєш? Ну тоді, каже, онуків і не побачите, якщо вам на них наплювати!

Зоя Максимівна посміхається.

– Чесно кажучи, ось анітрохи не засмутилася я від такої перспективи! – продовжує вона. – Не дуже й хотілося! Діти у них проблемні, невиховані, неслухняні. Старша іноді бере старшого на день, потім тиждень приходить до тями, тому що це не дитина – ураган! А щоб їх двох взяти, про це й не йдеться.

– А ви не допомагаєте?

– Ну! Я туди взагалі не лізу, спостерігаю збоку! Невістка, звичайно, незадоволена, їй хотілося б, щоб я там днювала і ночувала, допомагала з дітьми. Як же так можна, я ж бабуся, ха-ха-ха! Але в мене розмова коротка. Щойно, згадую їй ту нашу розмову. Ти, говорю, мені онуків і показувати не хотіла, згадай! Мовчить.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Джерело