Ніна вже рік сидить у декретній відпустці. Вона піклується про малу донечку та вправно вправляється у побуті. Сподівалась, що посидить з малечею три роки, як годиться, а після цього почне пошуки роботи.

Та одного дня чоловік повернувся з роботи й повідомив, що у нього на фірмі є хороша посада, місце поки що вільне, тому не варто зволікати. Додатковий вклад у сімейний бюджет їм зараз не завадить, адже подружжя виплачує кредит за автомобіль. Та й загалом гроші ніколи зайвими не бувають.

Жінка довго не могла зважитись та зрештою погодилась. З матір’ю домовилась, що та глядітиме онучку, доки вони з чоловіком на роботі.

– Мамо, в Ігоря на фірмі з’явилась вакантна посада. Я хочу вийти на роботу, до того ж нам варто підтягнути наше матеріальне становище. Ти завжди вдома. Може приглянеш за онукою, доки ми працюємо.

– Гаразд. Гадаю у мене все вийде, – сказала матір.

Ніна дуже тішилась, що все так складається і вже наступного дня поїхала на співбесіду. Все пройшло успішно і жінка вийшла на роботу. А її матір сиділа вдома з дитиною.

Та радість тривала не довго. Коли матір почала надзвонювати та просити, щоб донька приїхала додому, бо та не може заспокоїти дитину, або погано почувається, Ніна зрозуміла, що діла не буде і старенька не справляється з покладеними на неї обов’язками.

Лідія Степанівна не думала, що їй буде настільки важко. Коли донька приводила онуку на кілька годин, то у неї вистачало сил, щоб погратись. Але цілий день дня не це занадто.

Ніна прекрасно справлялась з обов’язками мами. Вміла швидко нагодувати дитину та вкласти спати. Їй було легше, ніж старій бабусі.

Тому довелось перейти на пів ставки та знову оформити декрет. Коли це все владналось, то матір Ніни відмовлялась навіть декілька годин сидіти з онукою. Як тільки донька просить про поміч, Лідії Степанівні одразу стає зле. Тому молодій матері доводиться розраховувати лише на себе.

КІНЕЦЬ.