Ми з чоловіком раділи, коли син повідомив, що одружується. Адже йому двадцять п’ять років, працює на гарній роботі. Квартира є, ми йому купили, коли закінчив університет. Так що готовий до сімейного життя. Таню, майбутню невістку прийняли з радістю. Вона гарно підходить нашому сину. Розумна врівноважена, якраз така, яка вислухає і порадить як правильно потрібно поступити.

А зовсім скоро у нас з’явилася перша онука. Я намагалася допомагати Тані, приходила, бавилася з Аліною чи готувала смачні страви, щоб Тані легше було. Та згодом помітила, що коли приходжу одна, невістка ставиться до мене відчужено. Всі мої намагання допомогти, сприймаються з недовірою.

А коли приходимо разом із чоловіком увечері, син вдома, Таня поводиться по другому. Привітлива, ввічлива. В мене склалося враження, що в одній дві різні людини. Згодом я перестала ходити допомагати. Чекала, коли покличуть. Та син почав вичитувати мене, що я не допомагаю Тані. В такі моменти не знаю що сказати. Звертати на невістку, що це вона так себе веде, щоб я не ходила, будуть сваритися між собою. Тому сказала, якщо я потрібна, то кличте, прийду. А якщо ні, то не буду перебивати. Син із того не зрозумів нічого, але невістка зрозуміла і з вдячністю подивилася на мене.

Так що ходити без попередження не стала. Але люблю дарувати подарунки онуці. То сукню красиву побачу, купую, то іграшку. Мені все подобається, і я не жаліючи купую для своєї онуки. Та згодом виявила, що ні нових суконь, ні іграшок в Алінки не бачу. Все, що я дарую зникає невідомо куди. Одного разу, коли прийшла з подарунком, костюмчик, відразу вдягла на Алінку. Вдома і син був. Він хвалив мене за гарний вибір, але Таня мовчала і тільки скоса поглядала на мене. Більше того костюмчика на онуці я не бачила.

Одного разу моя сусідка, яка любить сидіти в інтернеті, знайшла сторінку моєї невістки. Там вона продає речі. Коли мені сусідка показала, відразу зрозуміла, куди діваються всі мої подарунки. Все що дарую, Таня продає, не залишаючи навіть іграшок. Чому так робить?

На цей раз я запитала в неї, а у відповідь почула:
– Це вже наші речі, і я з ними роблю, що захочу. Ну продаю, то й що? Мені звітувати потрібно?
– Але ж я дарую Алінці, і речі гарні, навіщо ти так робиш?
– То моя справа. А в Алінки є все. Ми можемо й самі купити.

Цього разу я не змовчала і розповіла все сину. Відбулася велика сварка. Виявляється син не знав про той бізнес дружини, а гроші від продажу вона тратила на себе.

Я до них не ходжу. Іноді син приводить онуку до нас, і ми спілкуємося. Як завжди в таких ситуаціях, винуватою залишилася я, що розповіла сину про «бізнес» його дружини.

Джерело