Прийшовши додому, Діма одразу зрозумів – щось трапилося. Міла була надзвичайно акуратною, кімната з розкиданими речами, відкрита стулка гардеробу була зовсім не її стилем. Спочатку він захвилювався, а потім побачив, що в гардеробі немає речей його дівчини та зрозумів – це виховно – показова акція.

У порожньому і неохайному будинку Діма мав зрозуміти, чим стане його життя без неї. На столі кухні лежала записка: «Не знаю, навіщо ми разом. А ти?» Так Міла намагалася змусити Діму перенести їхні стосунки на вищий рівень. Ну, навіщо все це? Діма і так вже наглядав їй обручку.

— Артистко, — почув Діма свій голос збоку. Що ж, завдати йому болю Мілі вдалося. Але бігти її шукати, стрімголов, Діма не збирався. Нехай і вона понервує, дивишся наступного разу буде розумніше. Телефонний дзвінок змусив його здригнутися.

— Денисе, чому ти мені не дзвониш? Чи я щось зробила не так? — А хто це? — Олена. Вибачте мені Денис, я не повинна була дзвонити… — Дівчино, я не Денис. Ви помилилися номером. За хвилину телефон задзвонив знову. — А кажіть номер неправильний, — сказав у слухавці той самий голос.

— Але ви ні в чому не ви нні, тільки я… І дівчина кинула слухавку. Щось у голосі дівчини, її настрій насторожило Діму . Якимось шостим почуттям він здогадався, що номер дівчині дав його друг Денис – аматор і улюбленець жінок, як він зазвичай уявлявся. «Не дай Боже, ця дура з собою щось зробить», — думав Діма, набираючи Дениса. Дізнавшись у Дениса адресу Олени, він помчав туди.

Дівчина, що відчинила йому двері, виглядала як гот, через туш, що потекла, і чомусь мокре волосся. Але навіть у такому вигляді вона йому сподобалася. — Поговоримо? – сказав Діма.

— А ви хто? — Безбарвним голосом запитала Олена. — Значить поговоримо, — бадьоро сказав Діма і зайшов у квартиру. За півгодини Діма вже знав, що дівчина живе з бабусею, що два місяці тому її покинула кохана людина, а потім намалювався Денис, який після двох-трьох побачень теж зник.

– Мене теж сьогодні дівчина покинула. Що ж через це з життям розпрощатися чи що? – Діма намагався бути переконливим. — Та не збиралася я з життям кінчати, — обурилася Олена.

— Просто так сумно було на душі… — Денис того не вартий. А знаєш що? Пішли до кафе, відзначимо нашу самотність. Через два тижні, втомившись чекати, повернулася Міла, але змушена була знову виїхати. Адже на той час взаємини Діми та Олени з товариських по нещастю стали переростати в щось більше. А ще за рік вони зіграли весілля.

КІНЕЦЬ.