Ольга Андріївна просто сиділа біля вікна. Дивитись їй не було на що – дванадцятий поверх, тільки вікна навпроти.

А вниз, надто далеко, вона не бачила. Та й що там дивитися?

Спускатися в ліфті одна Ольга Андріївна боялася, а син і невістка допізна на роботі. Жінка відчувала, що тут, у цій квартирі, вона чужа.

Валерій, хоч і син, але характер у нього ще той. Та й Марина не дуже її любила… Ходить, мовчить, доброго слова не скаже…

Ольга Андріївна нікуди не поїхала б з рідного дому, але сталося непоправне… Якось прокинулась жінка вночі, чути горілим! Вискочила на вулицю, а це з її будинку дим! Збіглося все село, але тільки фундамент лишився від хатини….

Страховки не було, та й що там страхувати? Та ще й сказали, що сама винна – піч була стара, труба на горищі почала розвалюватись.

А вона ж просила Валерія подивитись, але йому не до матері все було…

У 65 років розпочинати нове життя, хоч і у рідного сина, було дуже важко.

А Валерій одразу після того випадку її й перевіз. Молодший син одразу приїхати не зміг, далеко живе, але грошей надіслав багато.

Вже чотири місяці минуло після переїзду, а щомісяця надсилає. Вчора дзвонив, сказав, що збирається матір провідати.

Й Іринка, донька, теж приїде. Мати чекає дітей. А Марина вже незадоволена, де розмістити гостей.

Валерій скаржитися заборонив, та й сама Ольга Андріївна не звикла.

Сумує Ольга за землею, повітрям сільським… Ось Іринка приїде, може її з собою покличе. З дочкою завжди краще жити, аніж із невісткою. Хоч і в місті, але вже краще. В неї другий поверх.

Та й зять начебто непоганий.

Ольга Андріївна думала і не помітила, як задрімала біля вікна…

…Прокинулася вона від якихось голосів. Ольга Андріївна прислухалася… Говорили явно про неї!

Її невістка була чимось незадоволена, а Валерій говорив дружині:

– Гроші нам зайві не будуть! Потерпи… Пенсія її, та ще й мій брат Іванко щомісяця надсилає гроші! Кредит швидше закриємо. А матері багато не треба. Там, дивися, і машину ще й купити встигнемо!

– Тобі б тільки вигоду мати, а я годуй її! – обурювалась Марина.

– Та що ж її там годувати – тарілка супу! – ахнув Валерій.

– Це ти так думаєш, апетит у неї добрячий! – не вгавала його дружина.

Ольга Андріївна застигла від несподіванки. Вона не вірила своїм вухам.

– Та це в мене апетит?! – подумала жінка. – Та чи багато я їм? Тут апетит не нагуляєш… Навіть на прогулянку не вийдеш. То їм ніколи, то відпочити треба.

Все чула Ольга, але промовчала. Нехай самі стосунки з’ясовують, а вона дочку із сином дочекається. Ось дочка може й забере її до себе. Адже не дуже далеко живе. Ось син Іван, той далеко виїхав. Не була у нього навіть ще. А може, теж у гості покличе? Говорить гарно у них там, будинок у великому селі. Хоч би раз подивитися…

…Дочекалася Ольга дітей. Приїхали. Валерій з невісткою дуже любʼязні при них стали. Навіть Марина мамою одного разу назвала. Не бувало такого раніше.

То одне їй у тарілку, то інше. Бігають, як за малим дитям. З гостями привітні, догодити намагаються, про матір розповідають…

Тільки Ользі навіть неприємно стало, пішла вона зі столу в кімнату, полежати, а в самої сльози так і бризнули. Донька слідом прийшла.

– Добре тебе Валерій влаштував, і Маринка бігає навкола тебе, – сказала донька. – Та й ми всі тепер спокійні за тебе. Місто велике, лікарня поряд…

– Та не слаба я. А ось за домом сумую. Але не повернеш його… А Маринка тільки зараз і бігає, показує вигляд. З тобою воно краще було б жити. Можна у гості поки що до тебе? Як думаєш? З Валерієм вже пів року живу, а чужий він, відчуваю. Запросиш матір?

Мати спитала, а дочка не почула, чи просто не захотіла почути…

Вийшла вона з кімнати, а мати засмутилася. Дочка її до себе навіть у гості не запрошує. Он як. Влаштувалася в брата і добре. Їй жодних турбот. Доведеться у будинок для літніх іти. Як же ж так?

Синок Іванко заглянув у кімнату:

– Мамо, ти чому пішла?! Ми ж приїхали, чи вже набридли?!

– Ви розмовляйте, давно не бачилися, а я тут посиджу… Завтра й поговоримо…

– Щось не подобаєшся ти мені. Зараз я покличу Галинку. Вона тобі тиск поміряє. Вона хоч і не лікарка, але життя змусило. Все з собою возимо.

– Та все гаразд із тиском. Ось поїдете і все, як і раніше, буде. Сиджу у чотирьох стінах. От ти навіть не повіриш, а я за пів року гуляти виходила три рази. У ліфті одна боюсь, а їм не до мене. А мене б тільки провести і зустріти. І високо тут. З балкона гляну, аж дух захоплює. А грошей ти їм не надсилай. Самому згодяться. Я й пенсію не проїдаю. Все їм на кредит іде. Тільки ти не кажи їм нічого. Маринка сваритиметься. Та й Валерій також.

– Ти мене навіть здивувала. Щойно Маринка розповідала, як ви всі разом гуляєте. Значить бреше. А я думаю, чому брат так дивиться на неї дивно і підтакує невпопад. Ти відпочинь, а я з Галиною поговорю. А може погуляти сходимо?

– Ні. Давай завтра. Зараз сидіть, ви ж у гості приїхали.

Майже всю ніч Іван із Галиною шепотілися. Добре, що всі спали після застілля.

– Іванку, що тут думати. Вона ж все життя прожила у селі. Ти уяви, яке їй на 12 поверсі.

– Ти згодна, щоб мати поїхала з нами?

– Звичайно! Ти подивися на Марину. Показушниця. З мамою вони гуляють. Ага. Їй погано з ними. А у нас простір. Вийде у двір. Ніхто не заважає.
– Тільки може мати буде проти. Вона сподівалася на Іринку, а тій вона не потрібна. Вона ж заміж знову збирається.

– Вона ще й не розлучилася! Ну ось. Тільки ми. Ну чому ти такий нерішучий? Я сама з нею поговорю. І з Валерієм також.

– Разом і поговоримо…

На ранок вони вже все вирішили і спокійно заснули.

Мама прокинулася, як завжди, рано. Іван з Галиною теж, незважаючи на майже безсонну ніч. Звичка вставати працювати, навіть у відпустці спокою не дає.

– Мамо, ходімо погуляємо поки всі сплять. У нас розмова є до тебе.

– Від прогулянки не відмовлюся…

Гуляли години дві. Ольга Андріївна навіть не сподівалася на молодшого Івана, у нього і діти ще навчаються і живе він далеко.

Зраділа їхній пропозиції, набридло їй у чотирьох стінах сидіти. Валерію повідомили, що мама в гості поки що їде, а потім як вийде.

Мати й сама так хотіла. Хоч Валерію й гроші потрібні від матері, але все ж таки не кине її через ці самі гроші. Куточок виділить, а вона й потерпить.

– Мамо. Ну, хіба тобі погано у нас? Все тільки для тебе. Ти не затримуйся там. Тут усе ближче до малої батьківщини. Та й не зможу я тобі грошей надсилати, у мене кредит.

– Не потрібні нам гроші. Ми маму не заради грошей забираємо, а задля її комфорту, – сказала Галина на прощання.

– У нас комфорту більше!

– А ви в гості приїжджайте, побачите наш комфорт!

Мати нічого не відповіла, посміхнулася, обійняла старшого сина – хай як хочуть, так і живуть.

…На новому місці Ольга Андріївна прижилася. Їй виділили гарну світлу кімнату у великому будинку.

Будь-якої миті вона могла вийти погуляти.

Подружилася із сусідами. Сина її та невістку сусіди хвалили. Ольга раділа. Все їй сподобалося.

Валерій дзвонив, дізнавався, коли мати повернеться. Але мати не хоче повертатися. Їй у Івана та Галини добре.

І вони дуже добре до неї ставляться…