Я давно вдова, живу з літньою мамою у власному будинку. Мені 61 рік, але я ще працюю, бо однієї пенсії мені не вистачить. У мене є єдина донька Ольга, яка зараз сидить в декреті з третьою дитиною.

Я ще кілька днів тому домовилася з Ольгою, що на другий Святий Вечір вона прийде до нас з мамою і допоможе з приготуванням вечері, оскільки я працюю до п’ятої години.

Основні страви я зробила, доньці залишалося не так вже й багато роботи. Але коли я повернулася додому, нічого ще не було готово. Ольга виправдовувалася, що у неї не було часу. Я одягла фартух, стала до плити і через дві години ми сіли за стіл, але настрій був зіпсований, бо від дочки допомоги не дочекаєшся. Навпаки, вона вважає, що це ми всі маємо їй допомагати.

У Ольги троє дітей, і так, я погоджуюся, що іноді їй важко, але ж це зовсім не означає, що всі навколо їй щось винні. Я допомогла протягом семи років усім, що могла. І матеріально, і фізично. У вихідні хочеться просто відпочити, зайнятися якимись особистими справами, але у мене немає такої можливості.

Тим більше, що живемо з 79-річною мамою, якій теж необхідна моя турбота та увага. Але дочка вважає, що я маю всі вихідні і години після роботи перебувати у неї в будинку і допомагати. А іноді просто немає сил.

Намагаюся пояснити, що я маю своє життя, що я хочу відпочити, почитати і подивитися телевізор. Але повне нерозуміння та претензії. Ольга ображається, каже, що матері на те і є, щоб допомагати своїм дітям у важку хвилину.

Я їй кажу – а за бабусею хто пригляне, якщо я постійно сидітиму в тебе. Мамі не подобається, що дочка «сіла мені на шию», вона каже, що Олі давно пора стати самостійною.

Вона була суворою в дитинстві з нею (єдиною онучкою), тепер та платить їй тією ж монетою, спілкується холодно. Мама ображається, а я не хочу нагадувати їй про все. І так кругом винна і нічого не встигаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

Джерело