Ти дивна, чесне слово! Поглянь на мене! У мене є чоловік, я заміжня. І що? Я тону в боргах. Купую дрантя в комісійних магазинах, економлю на всьому, а все одно не вистачає. Думаєш, мій чоловік святий? Кілька разів приходив додому “веселий” і не те слово на мене бурчав. Просто так. Потім він вибачився, пообіцяв ніколи більше так не робити, але я знаю, що це “ніколи” триватиме лише до наступного разу. І що мені робити? Нічого! Він також любить жінок. Коли з’являється можливість, він не втрачає її! Тому цінуй те, що маєш, і припини скаржитися!
Мій чоловік неприємний і я часто соромлюся його в суспільстві. Поки він не починає розмовляти зі мною, це круто, тому що ви бачите лише його доглянуте м’язисте тіло та гарне […]
А Оленка в новій кофті! Така гарна! Мабуть, дорога?, – зухвало спитала на коридорі свекруха. – Ой, ну яка дорога. Я ж все по акції стараюся купляти. Потрапила мені на очі курточка для Вадима в торговому центрі, а на другу річ в чеку знижка 50 відсотків. Ось і вийшло мені одягнутися навіть не за 400 гривень. – Та я тобі не Вадим, мене не розведеш, – відповіла Ніна Гаврилівна. Я вже не знала, чи роззуватися і проходити в кімнату, чи розвертатися в автівку і їхати додому
– А Оленка в новій кофті! Така гарна! Мабуть, дорога?, – зухвало спитала на коридорі свекруха. – Ой, ну яка дорога. Я ж все по акції стараюся купляти. Потрапила мені […]
Чимало років тому Ольгу залишив чоловік, він сам подав на розлучення і пішов до іншої, яка вже чекала дитину. Хоча для Ольги це було великою несподіванкою, але вона, з сумом, підписала всі документи, нічого не просила в чоловіка залишити їй, лише хотіла, щоб він до сина приходив, мовляв, заради дитини усе. Олег добре облаштувався в новому домі, але й про колишню дружину не забував, бігав до неї щовихідних і ночувати міг залишитися. Сусіди і родичі усі були в подиві, але в Ольги на колишнього чоловіка вже свої плани були
Ольга весь час була дуже доброю господинею та зразковою дружиною, у всьому вона знала толк, куди не глянь, за собою стежила теж відмінно. Не збагнути зовсім, чого її чоловікові ще […]
Я ж бачила що Люба мені хоче щось сказати, мнеться. Принесла пиріжки свої домашні, каже: – Що ти в тій своїй Франції їла нормального за 20 років? Равликів своїх, чи ще там що. Хоч годувати тебе тепер нормально будемо. Ось диви, які пухкі вийшли! Це ж ще за рецептом бабусі нашої. Пам’ятаєш, як ми любили їх в дитинстві! Для тебе, Оленко, старалася. Я про що хочу поговорити, сестричко. Ти ж знаєш, Марта моя вже дитину чекає, а жити молодим ніде, орендують собі ту квартиру однокімнатну. Тобі той будинок все рівно не треба, ти з грошима у нас, квартиру маєш яку ось розкішну. Я би на твоєму місці відмовилася від твоєї долі спадщини, а я би його тоді продала, та між дітьми трохи грошей поділила, та Марті на перший внесок на двокімнатну квартиру дала би. Доглядальниць батькам оплачувала я
Моя родина з немаленького райцентру під Києвом. Ми з сестрою виросли в своєму будинку в приватному секторі нашого міста. Це наш родовий будинок по татовій лінії. Батьки у нас були […]
Ірино, нема чого сидіти вдома з дитиною. Нам грошей не хватає. То ж, давай, щось та й шукай, – сказав мені чоловік. Щоб ви розуміли, нашому Дмитрику лише рочок. – А з сином хто сидітиме? Про це ти подумав?, – злісно відповіла я. Але Юра і тут не розгубився. В допомогу нашій сім’ї прийде не моя мама чи свекруха, а старенька бабуся Юри, яка ледь не з паличкою ходить. А я знала, що цей декрет так закінчиться. Як у воду дивилася
– Ірино, нема чого сидіти вдома з дитиною. Нам грошей не хватає. То ж, давай, щось та й шукай, – сказав мені чоловік. Щоб ви розуміли, нашому Дмитрику лише рочок. […]
Якось в неділю до нас прийшла сваха, мама моєї невістки. Було це з самого ранку, і вони думали, що я ще сплю. Говорили вони не дуже тихо, тому мені вдалося почути їхню розмову. – Яка ж ця італійська кава таки смачна! Донечко, дай мені додому кілька пачок, поки сваха спить, – каже невістці її мама. Мені це не сподобалося, але я слухала далі. – І чого вона сюди приперлася? Хіба сама не розуміє, що вона заважає вам, молодим. Хай би відразу йшла в свою стару хату, і не крутилася б тут у вас під носом, – висловлювала свої думки вголос сваха, попиваючи мою італійську каву, сидячи на моєму кріслі, і зрештою, в моїй хаті
– То такий жарт, чи ти щось переплутала, мамо? – питає мене з нотками претензій син. Я вдаю, що нічого не розумію, хоча чудово усвідомлюю, що саме його так розізлило. […]
— Дивись, Лілько, – осадила її якось сусідка по парті, Марина, – Ось приведе мамка тобі вітчима, будеш знати! — А хто це? – здивувалася дівчинка, яка вперше почула дивне слово. — Вітчим – це такий страшний чужий дядько, якого мама замість татка твого знайде і до вас жити приведе! – зі знанням справи розповідала Маринка, у якої вітчим уже був
Коли пішов батько, Лілі було сім. Вона вважала себе зовсім дорослою, адже вже ходила до школи, ну і що, що тільки в перший клас. З батьком у Лілі були складні […]
Так як дівчина заваrітніла, хлопець пошkодував її і одружився на ній. Тільки через 40 років він зрозумів найголовніше, що не зміг зрозуміти всі ці роки.
Я виросла у великому місті. Наша квартира знаходилась у двоповерховому будинку. З сусідами ми товаришували, у теплу пору столи у двір виносили і разом веселилися. Було радісно та весело, завжди […]
— Мамо, та визначся ти вже, дитина в пелені це погано чи те, що старою дівою залишуся! – реготала Карина. А Ніна Юріївна ображалася ще сильніше, адже дочка і чоловік її претензії пропускали повз вуха. А вона так намагалася бути всім корисною і потрібною. Ніна Юріївна завжди була в батьківському комітеті, а ще старшою по під’їзду і по будинку, головною в їхньому садівничому товаристві. Загалом, поєднувала безліч посад і майже ніколи цим не обтяжувалася
— Не забудь, у мене в суботу ювілей! – у сотий раз нагадала Ніна Юріївна своїй доньці Карині. – Приїжджайте раніше, до основних гостей. — Мамо, та пам’ятаю я все, […]
Син мене якось набрав. – Мамо, ти коли відпустку братимеш в цьому році? Я така здивована була, що й не знала, що йому відповісти. – Миколо, ну що ти таке кажеш? Яка відпустка? Я ж вже 5 місяців, як роботи не маю, я ж на пенсію вийшла вже давно, синочку мій. Андрій довго мовчав, потім виправдовувався і поклав телефон. Я сама сіла, подумала добре, вирішила таки набрати його і ще про заповіт розповісти, щоб потім не було ніяких образ
А я донечці своїй кажу, Наталю, подивися, здається, у мене з телефоном щось не те! – розповідає 65-річна Ніна Андріївна. – Миколі ніяк не можу додзвонитися майже два тижні вже! […]