Не було жодної страви, яку я люблю.Я коли побачила накритий стіл у невістки, хряснула дверима, розвернулася і пішла. Не сказала ні слова. Словом, не могла – сльози підступили. Наступного дня я все ж вирішила зателефонувати свасі, мамі Лесі. Розмова була важка. — Ганно, що сталося? — здивувалася вона, коли почула мій голос. — Олю, я просто не витримала, — сказала я. — Це вже не вперше. Леся зовсім не рахується зі мною
Я коли побачила накритий стіл у невістки, хряснула дверима, розвернулася і пішла. Не сказала ні слова. Словом, не могла – сльози підступили до горла. Не було жодної страви, яку я […]
В неділю я вирішила заскочити до сина з невісткою. Думала, подивлюся, як там мої діти живуть. А побачене мене просто спантеличило! На столі – величезна коробка суші. Моя невістка, Ліда, сидить, ніби королева, з новеньким манікюром і так вправно орудує тими паличками, що аж очі розбігаються. За чотири років шлюбу з моїм сином, вона жодного разу не готувала! – Лідонько, – кажу, – а що це в нас за свято таке? – А вона мені в відповідь: «Та що ви, мамо, ми просто так, для душі». Ну, для душі, так для душі. А я пішла далі. Відкрила холодильник, незважаючи на її бурчання
В неділю, після церкви, я вирішила заскочити до сина з невісткою. Думала, подивлюся, як там мої діти живуть. А побачене мене просто спантеличило! На столі – величезна коробка суші. Моя […]
Тепер мої діти, мій син і донька, дуже хочуть знову бути зі мною рідними. Хочуть, щоб я нянчила їм онуків, допомагала, щоб вони до мене приходили на свята, а я для них готувала, накривала стіл. Щоб ми з чоловіком стали справжніми дідусем і бабусею їхнім дітям. Але до цього мої діти більше 10 років знати мене не хотіли, бо я пішла від їхнього тата.
Тепер мої діти, мій син і донька, дуже хочуть знову бути зі мною рідними. Хочуть, щоб я нянчила їм онуків, допомагала, щоб вони до мене приходили на свята, а я […]
Тепер є гроші і мамі на ліки, і племінниці на навчання, і дітям моїм на все необхідне. Навіть чоловіку краще живеться – в холодильнику завжди все, що він любить. Десять років я трималася. Десять років я переконувала себе, що все минає, що можна бути сильною, вірною, тримати родину, навіть якщо вона вже давно тріщить по швах. Але зараз я опинилася там, де й не уявляла себе ще кілька років тому. Мій шеф, Олександр Васильович, закоханий у мене давно. Це стало зрозуміло майже з перших місяців моєї роботи в його компанії. Я спершу навіть не знала, як реагувати. Він — одружений, із двома дорослими дітьми. Я — заміжня, у мене троє. У нашій сім’ї грошей завжди не вистачало, але я ніколи не дозволяла собі думати, що можна вирішити проблеми за рахунок інших
Тепер є гроші і мамі на ліки, і племінниці на навчання, і дітям моїм на все необхідне. Навіть чоловіку краще живеться – в холодильнику завжди все, що він любить. Десять […]
— Ліки й комуналка? — не витримала я і втрутилася в розмову. — Ви здаєте дві квартири в Києві! Це щонайменше 20–25 тисяч гривень на місяць. То навіщо вам ще наші сім тисяч? І тут я почула те, чого точно не очікувала. Ми з чоловіком одружені вже десять років. Ми завжди допомагали його мамі. Щомісяця, як годинник, Павло перераховував їй гроші. Спочатку це було п’ять тисяч гривень, а останні два роки – вже сім тисяч. На картку, без затримок, кожного першого числа. Я ніколи не була проти цієї допомоги. Чоловік пояснював, що свекруха пенсіонерка, і її пенсії ледь вистачає на життя. Ми собі могли дозволити таку підтримку, тому я навіть не замислювалася, куди йдуть ці гроші. Але нещодавно я дізналася дещо таке, що просто перевернуло мій світ
У неї виявилися дві квартири в Києві з квартирантами! — Ліки й комуналка? — не витримала я і втрутилася в розмову. — Ви здаєте дві квартири в Києві! Це щонайменше […]
Ми тебе з татом і вчили, і годували, тепер маєш можливість нам віддати тим же. Пенсія в нас сама знаєш яка. Ми так подумали, що дві тисячі на місяць буде в сам раз, щоб і на аптеку хватило, і на якісь яблучка та м’яско, – сказала мама, ніби між іншим, але я добре знала, що вона чекала моєї відповіді
– Ми тебе з татом і вчили, і годували, тепер маєш можливість нам віддати тим же. Пенсія в нас сама знаєш яка. Ми так подумали, що дві тисячі на місяць […]
Скільки ще ви ту корову будете тримати? – невдоволено запитала донька. Її голос був далекий, трохи роздратований, як це буває, коли хтось із міста дивиться на наше сільське життя. Я поклала слухавку на стіл, замислившись над її словами. Поряд глухо посопував Петро, мій чоловік, розмірено перебираючи в’язку сіна для корови. Я вже не вперше чула це питання, та щоразу воно кололо серце. А й справді – для кого ми це все тримаємо?
– Скільки ще ви ту корову будете тримати? – невдоволено запитала донька. Її голос був далекий, трохи роздратований, як це буває, коли хтось із міста дивиться на наше сільське життя. […]
– Діти, а відколи ви вирішили, що можете нам вказувати? – поцікавилася мати. – Так, ми тепер обоє на пенсії. І сходами бігаємо не так бадьоро! Але мізки поки що у нас на місці! А ви ніби відмовляєте нам в праві взагалі ухвалювати якісь рішення
– Я забороняю вам продавати квартиру! – лаяла дочка свою матір Олександру Миколаївну. – Це, взагалі-то, наша майбутня спадщина. – Ще чого надумали, в хату вони зібралися переїжджати! А потім […]
Я була рада, коли змогла влаштуватися на стабільну роботу до фірми свого знайомого. Але коли я зрозуміла, куди все котиться, було вже надто пізно.
У пошуках стабільної роботи я пробувала себе у різних амплуа – від офіціантки до касира, від кондуктора автобуса до секретаря офісу. Незважаючи на такий різноманітний досвід, я все ще знаходилася […]
Свати знайомитися не приїхали, вони живуть доволі далеко і відразу попередили, що нічим, крім домашніх продуктів, вони не можуть допомогти. Але неабияк зраділи, що у зятя є квартира, і їм не доведеться хоч про житло для доньки дбати. Я була настільки засмучена, що навіть весілля не хотіла робити, але син і не наполягав, вони просто розписалися. Здавалося б, тут можна б було мені і видихнути, але великі справи лише починалися. Ні син, ні невістка не мали стабільної роботи, тому за комуналку платила я, а продукти, як і домовлялися, передавали з села свати
– Я думаю, Тамаро, тобі не варто так поспішати з рішенням. Все ж, це твій син, і іншого у тебе не буде. А те, що невістка не така, як би […]