Микола стояв з другом біля підʼїзду. Раптом у вікні його квартири зʼявився силует його дружини Тамари. – Микольцю, ходи вечеряти, годі ляси точити! – гукнула жінка. – Ну, бувай, Андрію, дякую за поради, – сказав Микола і пішов додому. Піднімався він по сходах, до свого поверху в роздумах. – О, вже погуляли! – почала з порога Тамара. – Андрій вже, друзяка твій, пригостив? Давай, руки мий і до столу. – А я вже, – заявив Микола. – Швидко поїмо й піду на балконі шафу збирати. Щоб тобі не заважати відпочивати. Тамара аж обернулася і застигла з виделкою в руці. – Шафу? – вона не розуміла, що відбувається
Микола просто не вірив своїм очам! Андрій з дружиною йшли по тротуару під ручку. Йшли повільно, а потім зайшли в магазин і він собі… Взяв пінного! Та не одне, а […]
— Віро, підемо додому, я уві сні матір бачив. Вона мені сказала, що завтра вранці з сусідом нашим Колькою-трактористом трапиться погане щось, а через два тижні після нього я покину цей світ. Якщо не кину свою погану звичку… Вона дивилася на мене жалісливо і дуже просила, казала, що мені ще рано туди до неї
Юлія взяла відпустку і поїхала в село до тітки, сталося непередбачене. Тітка Марія впала на подвір’ї і зламала руку, причому праву. А в неї кури, коза, воду з колодязя потрібно […]
Я так звикла до невтручання свекрів, що навіть забула про те, що вони можуть мати свою думку! – Чому онук Юру татом не називає? – якось спитала свекруха і відлік пішов
Загалом, у нас все нормально. Чоловік добрий, діти ростуть, радують, робота непогана, іпотеку без проблем виплачуємо, автомобіль у мене, автомобіль у чоловіка, відпочивати їздимо, ремонт доробили… Зі свекрами стосунки непогані, […]
Вони сиділи на своїх балконах, але були поруч. Поговорювали про юність, про своїх дітей, сім’ю. І незабаром такі посиденьки стали постійними, якщо їх не відволікали якісь невідкладні справи. Інший раз вони стукали один одному по стінці, і це означало, що час виходити на балкон пити чай
Лідія Петрівна вийшла на балкон, щоб подихати дощем. Літо почалося з теплих злив, гроз із веселками, але жінку нічого не тішило. Ось уже місяць вона жила на новому місці і […]
— Не ходи ти до нього більше, не раджу спілкуватися… Помітила, що він дивний? Давно дуже один живе, і ні з ким не спілкується майже. Двох слів від нього не доб’єшся, а з тобою аж сам заговорив. Треба ж… — А чому не спілкуватися? Він що – чаклун? – жартома запитала Катя і засміялася. — Ось так і є, дівчинко. Тож обережніше. Не раджу, – наполягала баба Зіна
Катя, студентка випускного курсу художнього училища, приїхала влітку погостювати в село до бабусі її подруги. Липень стояв спекотний і сонячний, і дівчині хотілося надихатися свіжим повітрям, написати якомога більше етюдів, […]
Якось Анну до себе покликав свекор, який, як їй здавалося, завжди жив своїм життям і не втручався в їхні справи. Та цього разу батько чоловіка неабияк здивував. Він витягнув згорток, в якому було багато грошей, і передав всі гроші невістці. – Нічого мене не питай. Просто бери їх і втікай, – сказав Михайло Тарасович. Анна зрозуміла, що це єдиний шлях для неї хоч щось змінити, і зробила так, як порадив свекор. Грошей, які він дав, Анні вистачило на перший час. А потім її життя дуже змінилося – вона і роботу знайшла, і ще раз заміж вийшла
– Олексію, мені в село треба поїхати. Може підвезеш? – несміливо запитала Анна свого чоловіка. Той відразу насупився: – А чого тобі туди їхати? Що, минуле не відпускає? – з […]
— Ти на себе в дзеркало подивися! Миша сіра! Ти реально не зрозуміла, що мати тоді спеціально нас звела? Та їй розповіли, що ти дівчинка-сирота з житлом, ось вона мене до тебе і підіслала. — Якби не квартира, я б на тебе й не глянув! – виклав усю правду Олексій. – Значить, так. Половину цієї квартири я при розлученні зажадаю собі
— Яку частку? Ця квартира мені від батьків дісталася ще до знайомства з вашим сином, – дивувалася Олена.— Таку частку! Ремонт хто в тебе тут робив? Олексій мій! Усе, за […]
Один чоловік купував квартиру. Він оглядав усе, ходив кімнатами. А за ним ходила господиня і розповідала про унікальну ліпнину на стелі. А потім і на інші дрібниці почала відволікати
Є один спосіб відволікти вашу увагу від головного. Це неважко. Але іноді – небезпечно. Вашу увагу переключають на деталі. На дрібниці, яким надають надзвичайно важливого значення. Один чоловік купував квартиру. […]
— Ти, Олю, серце сім’ї. До тебе всі потягнуться, коли мене не стане. — Мамо! — Не сперечайся зі мною, слухай! І запам’ятовуй! Я маю бути впевнена, що молодші не залишаться самі в цьому житті. Страшне воно. Ніколи не знаєш, чого очікувати. Іноді так вдарить, що як дихати забудеш враз. І тільки й сили, що в тих, хто поруч. Думаєш, витримала б я, коли батька не стало, якби не тітки ваші, та не сусіди? Ні! Ними й дихала. Трималася. Поки люди поруч є – все легше. А вже якщо це рідні люди – тут і обрізані крила відростуть
— А дім батьків ділити не будемо! Він – мій! – Михайло встав. Стиснувши кулаки, він обперся ними об стіл і навис над сестрами і братом. – Сперечатися будете? Відповіддю […]
Як можна було прийти на ювілей з тисячею гривень? – обурювалася моя сваха, розпинаючись перед своїми родичами, і думаючи, що я їх не чую. – А ти добре дивилася? Може там ще які євро є? – Якби не так. Немає там нічого. Просто тисячу гривень. Як на сміх. Теж мені заробітчанка. Я швиденько повернулася за стіл і зробила вигляд, що нічого не почула. Та мені так прикро стало, що я майже відразу сказала, що у мене розболілася голова і я їду додому
– Як можна було прийти на ювілей з тисячею гривень? – обурювалася моя сваха, розпинаючись перед своїми родичами, і думаючи, що я їх не чую. – А ти добре дивилася? […]