У лісі вже майже стемніло, озеро поблискувало, відбиваючи місячне світло, що падало з неба, тому біля річки було трохи світліше, ніж у глибині лісу. Багаття майже згасло. — А я й не помітила, як настав вечір, – задумливо промовила Віра
— Вибач, Вірочко, я не хотів… – зніяковіло промовив Дмитро, коли все закінчилося. — Таки й не хотів? – хитро примружилася вона, – Тобто, це я тебе змусила? Він остаточно […]
– Ти сама покликала їх у гості, сама й викручуйся! Я б відразу не став пускати, щоб потім не виганяти, – сказав наречений
– У вас усі один одного знають? – Здивовано запитала я, вперше приїхавши в селище до батьків нареченого. Мене здивував той факт, що хто б нам не зустрічався по дорозі […]
— Руки кажеш старі? Так я й сама не молода, Рито. 55 років мені на тижні виповниться, не забула? Та все життя я працюю цими самими руками. Тому що по іншому не вмію. — Не вмієш, так навчися! Що таке 55, Наталко? Та життя ж тільки починається! Кинь ти ці свої морозилки, котлети з пельменями! Кинь свої ці миски та склянки, кинь глину свою, припиняй по полях та справах скакати, та по ярмарках бігати! Адже й справді, не дівчинка вже. Займися собою нарешті
— Ну ні вже Наталю, так, як ви живете зараз уже ніхто не живе. Це минуле століття якесь. — Це чому минуле століття? Чим ми погано живемо, Рито? Що в […]
У сумних роздумах я йшла старим парком. Розмірковувала про вік. А там жінка моїх літ торгує різними сувенірами; красиві речі. Я зупинилася подивитись, хотіла купити сумку. Та сумок не було
Це просто кумедна історія. Іноді треба посміхнутися. І нехай будуть щасливі та благополучні ті, хто змусив нас усміхнутися. І засміятися. Це безцінно. І корисно. У сумних роздумах я йшла старим […]
Коли мами не стало, після неї залишилася квартира, але я відмовилася від своєї частки і все залишила своїй рідній сестрі, їй не було де жити, а я не хотіла з нею псувати стосунки, тому єдиною власницею стала вона. Я це зробила тишком від чоловіка і свекрухи, а тепер не знаю, як піднести це їм, бо вони вже гроші за ту квартиру рахують
Мені здається, що я тоді таки добре подумала і просто взяла та відмовилася від своєї законної спадщини. Але не просто так я це зробила, а на користь своєї рідної сестри, […]
Чого ти так поспішаєш, ще встигнеш приїхати, – сказала мені донька по телефону, коли я їй повідомила, що додому хочу. – Ти ж в Італії, в Римі, і літо надворі, так що відпочивай, – каже мені Соломія. Настанови доньки мене дещо засмутили, адже я три роки додому не приїжджала, скучила за ними, а вона все відтерміновувала мій приїзд, весною казала – приїдеш літом, а влітку вже відтягнула до осені. Я все розумію, діти не хочуть з батьками жити. Тому Соломія і хотіла, щоб я подовше залишалася в Італії, не хотіла, щоб я їй заважала
– Чого ти так поспішаєш, ще встигнеш приїхати, – сказала мені донька по телефону, коли я їй повідомила, що додому хочу. – Ти ж в Італії, в Римі, і літо […]
Я вийшла на пенсію, зібрала речі чоловіка і відправила його до мами в село. Все життя я мріяла про розлучення і нарешті наважилася. Але наші дорослі діти не зрозуміли мого вчинку. Я не очікувала, звичайно, що вони схвалять моє рішення, але діти влаштували мені справжній бойкот, вимагають, щоб я пробачила їх батька і прийняла його назад
Родом я з села, там зустріла свого чоловіка, вийшла заміж. Все своє сімейне життя я мріяла про розлучення, але нікому про це не говорила. І от зараз, коли я вийшла […]
Чоловікові моєму 63, а мені 57 років. Якось до мене прийшов син. Він просив, щоб ми написали заповіт. Щоб вказали в ньому, що квартира належатиме йому з сестрою у рівних частинах, адже коли нас не стане, щоб вони мирно жили і спокійно поділили спадок. Я дуже засмутилася і набрала свою доньку, лише тоді зрозуміла в чому причина
Одружилися ми з моїм чоловіком ще в далекому 82-му році. Мені ще було тоді всього 19 років, а чоловікові 25 років на той час. Через два роки народився у нас […]
13 років я була на заробітках в Італії. За цей час моя єдина донька виросла і тепер вважає мене поганою матір’ю, а я ж працювала там заради неї
В 35 років я розлучилася з своїм чоловіком. Ми з десятирічною донькою залишилися самі, допомоги не було ніякої. Два роки ми сяк-так протягнули, а потім я і наважилася їхати на […]
В Оленки не кругла дата – 24, але якщо свати їдуть, то і ми поїдемо, – сказала до чоловіка. – За худобою сестра пригляне, не все ж на халяву молоко та сметану брати. В подарунок я купила гарну постіль. Добре якраз по селу возили вчасно. Добротна така, не марля, що розлізеться після першого ж прання. Набрали в сумку всього домашнього, та й гайнули до столиці
Коли я почула, що свати збираються знову їхати до дітей в гості, то мене перетрусило. Ну тільки ж були перед новим роком? – Так, діду! Готуйся, скоро до столиці їдемо. […]