– Ну що, гості дорогі? Наїлися? Напилися? Догодила я вам? – Запитувала Юля, ставши на чолі великого столу. – А тепер геть з мого життя!!!
– Ну що, гості дорогі? Наїлися? Напилися? Догодила я вам? – Запитувала Юля, ставши на чолі великого столу. – Так, сестричка, — сказав Борис, — ти, як завжди, на висоті! […]
Мої батьки не подумали, коли вибирали для мене ім’я. Воно стало справжнім тягарем у моєму житті. З самого початку шкільних років всі насміхались з мене, а я не могла зрозуміти, чому саме таке ім’я мені дали. Всі діти у класі сміялись, навіть учителі час від часу повторювали його з іронією. З часом я почала відчувати, як це ім’я стало частиною мого емоційного тягаря. Невпевненість, сором, бажання змінити своє ім’я – усе це я переживала кожного дня. Скільки разів я проклинала той момент, коли мої батьки вибрали його, не думаючи про те, як воно вплине на моє життя.
Коли я народилась, батьки дали мені ім’я Мелашка. Вони розповідали, що місцева ворожка напророчила, ніби дівчинка з таким ім’ям принесе удачу родині та прославить її. Це звучало як казка, і […]
Я приїхала до Іспанії, щоб допомогти своїм дітям. Вони потребували моєї підтримки, і я залишила своє здоров’я, свої звички та комфорт, аби бути поруч. Я працювала, піклувалась про них, робила все, щоб їм було краще. Але коли настала важка хвилина, коли мені знадобилась операція, я зрозуміла, як сильно я помилялася. Ніхто з них не був поруч, коли я захворіла. Діти, яких я так любила і заради яких віддала все, зникли. Ті, кому я допомагала, навіть не поцікавились, як я себе почуваю, не запропонували свою допомогу. Мені довелося вирішувати всі проблеми самій. Я була залишена на самоті зі своїми болями та переживаннями. Я зрозуміла, що всі ці роки віддачі не були взаємними. Я почала відчувати біль, не тільки фізичний, а й душевний. Адже я віддала їм свою силу та енергію, а коли мені стало погано, вони навіть не спромоглися запитати, як я. Так, я допомогла їм у всьому, що могла, але чому не було взаємності, коли я потребувала цього найбільше? Це важке і болюче питання, яке я ставлю собі кожен день. І тепер я знаю, що треба більше думати про себе і своє здоров’я, бо врешті-решт, залишатимешся на самоті, коли цього не чекаєш.
Вперше до Іспанії я поїхала 22 роки тому. Була вже не молода, але вибору не було. Чоловік часто пиячив і через це втратив роботу. Мені доводилося сама думати про майбутнє […]
– Навіть не думай про звільнення! За що ми будемо жити? – кричав чоловік, хоча і прекрасно розумів, як мені важко. У той момент я прийняла рішення.
Я вже вісім років у шлюбі і маю сина Кирила, але мушу зізнатися, що з вибором чоловіка я сильно помилилась. Ще будучи студенткою, я зустрічалася з чудовим хлопцем на ім’я […]
– Тобі не соромно садити чоловіка поруч з португальським коханцем?! – голосно кричала свекруха через весь стіл. Вона була така розлючена, що навіть не помітила, як наша сварка привернула увагу сватів і молодят. Всі на весіллі, включно з гостями, чули кожне слово. Я сиділа, заплющивши очі від розпачу, не вірячи, що все це відбувається саме тут, саме зараз. Чоловік, який сидів поруч, нічого не відповів. Він був мовчазний і, здавалось, намагався уникнути конфлікту, але він точно розумів, що не все так просто. Свекруха, у свою чергу, не мала наміру зупинятися, і наші родини стали свідками ще одного гучного епізоду у цій нещасливій історії.
У 2019 році я поїхала на заробітки до Португалії. Донька Світлана вже навчалася у Львові, була самостійною, і я з легкістю довірила їй нашу квартиру. Тоді я вирішила заробити гроші, […]
Настрій у моєї дочки Наталки змінився, коли вона зрозуміла, що я хочу собі житло купувати. Вона сказала, що Новий рік йде святкувати до батьків чоловіка. Мене з собою вони не покликали до сватів, тому я той новорічний вечір провела вдома сама. Я зрозуміла, що для моєї доньки я просто банкомат. Це дуже важко сприймати, коли ти віддаєш усе заради своєї дитини, а в результаті вона вважає тебе лише джерелом грошей
– Мамо, ми чекаємо вас у себе на Різдво. Так що не плануйте нічого, – каже мені донька. – Посидимо по родинному, внуки бабусю дуже чекають теж. За інших обставин […]
– Сашко, я більше не витримую цих ваших “сімейних обідів”. Хоч раз би побачила в очах мами теплоту, а не ці порівняння та критичні погляди. Ну чим я їй так сильно не вгодила?
Як завжди усе починається зі звичайного телефонного дзвінка: — Оленко, привіт, приїдете до нас у неділю? Треба ж сімейну традицію підтримувати! Третій рік поспіль ми “продовжуємо традицію”, але щоразу перед […]
Богдане, у тебе хтось є?, – Я мовчки дивилася на чоловіка, не вірячи, що ці слова вилетіли з моїх уст. Він на мить зупинився, відвів погляд і тихо відповів: – Валю, це не те, що ти думаєш. – Усе, що було далі, здавалося, відбувалося у сні. Але цей сон був більше схожий на поганий. Мене звати Валентина, і мені сорок два роки. У нашій з Богданом родині троє дітей: старший син Данило, якому сімнадцять, донька Соломія — чотирнадцять, і найменший, шестирічний Андрійко
– Богдане, у тебе хтось є? Я мовчки дивилася на чоловіка, не вірячи, що ці слова вилетіли з моїх уст. Він на мить зупинився, відвів погляд і тихо відповів: – […]
Через 12 років ми зібралися разом, як однокласники. Усіх було приємно бачити, але Насті серед гостей не було. Ми пожартували, мовляв, вона не прийшла через сором за свою дешеву сукню. Усі сміялися, але з часом почали відчувати себе дуже некомфортно через ці жартівливі слова. Адже, коли ми дізналися правду, виявилося, що її відсутність була з іншої причини, і ми почали жалкувати про свої недоречні жартівливі коментарі.
Ми довго не збиралися на зустріч випускників, але цього року вирішили провести її. Минуло вже 12 років. Для цього обрали затишне місце — готельно-ресторанний комплекс “Гості”. На жаль, не всі […]
Ірина поверталася додому з роботи. Пролунала мелодія телефону. Дзвонив її чоловік Денис. – Іра, ти коли будеш вдома? – запитав він. – Вже підходжу! – відповіла дружина. – Чудово! Що на вечерю приготувати? – запитав Денис. – Не відмовилася б, від твоєї фірмової смаженої картопельки! – усміхнулася Ірина. – Це ми можемо! Добре, чекаю тебе! – сказав Денис і закінчив виклик. За пів години Ірина підійшла до свого під’їзду. Сусідки, як завжди сиділи на лавочці і про щось розмовляли. Ірина підійшла ближче до них і випадково почула їхню розмову. Жінка прислухалася і застигла від почутого
Ірина вже понад п’ятнадцять років у шлюбі. Але стосунки з чоловіком досі такі, ніби вони лише одружилися. Кави в ліжко не була, а ось сніданок завжди готовий до її пробудження. […]