Сашко сидів у затишному кафе, нетерпляче чекаючи на свою кохану Настусю. Нарешті вона зʼявилася. З виглядом, якого Сашко ще не бачив раніше — серйозна і стримана. Хлопець піднявся, бажаючи обійняти її, але Настя лише сухо кивнула і сіла навпроти. У грудях у Сашка з’явився неспокій. — Ну, кажи, що сталося, — з тривогою промовив він. — Сашко, ти заслуговуєш знати правду. Пробач, але я покохала іншого. Я їду з ним, назавжди. Сашко не міг повірити своїм вухам. Він вийшов на вулицю і, опустившись на лавку, намагався усвідомити почуте. І тут позаду пролунав чужий голос. Сашко озирнувся і застиг, здивований…
-Сашко, привіт, приходь на наше місце на шосту, нам потрібно поговорити. Advertisements -Привіт. Нарешті чую твій голос, бо дуже скучив. У вас вже завершились заняття, чи як це називається? Advertisements […]
– Мамо, – зателефонувала Катя до матері. – Тут таке діло… У мого Славка в селі тітка занедужала, і доглядати за нею нікому. Може, ти могла б допомогти? Там гарна природа, свіже повітря… Надія погодилася на пропозицію доньки, хоча тітку Славка вона ніколи не бачила. Через три дні Надія вже стояла біля воріт тітки Тамари. Зайшовши на подвір’я, вона побачила жінку, яка йшла від ґанку до сараю, несучи величезну каструлю. – Та куди ж ви таку важку каструлю тягнете?! – швидко підійшла Надія, щоб допомогти. – Куди ж, як не до поросят? – здивувалася господиня. – Але ж ви занедужали, вам потрібно лежати! – вигукнула Надія. Тамара Іванівна застигла в подиві, а Надія розгублено дивилася на неї, не розуміючи, що відбувається.
– Матусю, – подзвонила Катя матері, – чого ти знову вдома сидиш? Вийшла б кудись, розвіялася трохи, – лагідно дорікнула вона. Advertisements – Піду, піду обов’язково, – відповіла Надія, не […]
– Мамо, тільки не кажи завтра за столом нічого зайвого, – наставляла Олена маму перед зустріччю з батьками Дмитра. – Вони ж із міста, а ти сільська, – додала вона з натяком. – Добре, – тихо відповіла Ніна, киваючи. Наступного дня Олена вже чекала на батьків у домі нареченого. Пролунав дзвінок у двері, і всі зібралися для знайомства. Мама Дмитра запросила всіх за стіл. Гості зайшли і сіли. – Ну що, Петре, діставай! – раптом голосно сказала Ніна. Батько Олени вийшов у коридор і повернувся з кількома пакунками, замотаними у газету. – Ну все, почалося… – лише подумала Олена, ледве стримуючи зітхання.
– Мамо, я тебе дуже прошу, за столом завтра не кажи нічого зайвого. Батьки Дмитра можуть не зрозуміти твоїх жартів. І про гриби та ягоди краще не згадуй… Вони ж […]
– Не зізнаюся чоловікові, що знайшла його заначку! Подивимося, що він заспіває, не знайшовши грошей
– Сергію, ми не викрутимося. Тобі треба шукати іншу роботу, – дивлячись на розрахунковий лист чоловіка, заявила я. – У порівнянні з тим, що було на попередньому місці, це справжні […]
— Мамо, я дружину собі вкрав у Степана із сусіднього села, – сказав Василь, з’явившись з Оксаною на порозі рідної хати. Сплеснула руками Марія Федорівна. — Боюся, не до добра це, діти, – розплакалася вона, але Оксанку обійняла, притиснула до грудей, голову її біляву погладила, в очі зазирнула
Давно це було. Півстоліття, вважай, минуло, а історію цю все ще передають з уст в уста. Жила в селі, в батьківській хаті, що стояла майже біля самої річки, дівчина на […]
Стоячи біля прочиненого вікна і без жодного інтересу дивлячись на велику клумбу, Катя зрозуміла, що частину діалогу в будинку вона не почула. — А чи треба це мені? – поставила сама собі запитання дівчина і, секунду подумавши, вирішила, – напевно, треба. — Сергію, – продовжувала обробляти сина Ольга Володимирівна, – не ти їй потрібен, а квартира. Сам же говорив, що вона, вперше потрапивши в неї, мало не танцювала від радості
Те, що почула зараз Катерина, зовсім не призначалося для її вух. Тому й засмутило дівчину до сліз. Біля прочиненого вікна Катя опинилася випадково. Їй просто захотілося подивитися на клумби з […]
Людмила і Світлана були найкращими подругами ще зі школи, усім ділилися, все одна одній розповідали, поки Світлана не закохалася. Далі все було непередбачувано, життя обох дуже змінилося після цього. – Не вдавай, що не розумієш, я все бачу чудово. Навіть те, що ти весь день очей не зводиш з нього
Людмила та Світлана дружили вже майже п’ять років – ще зі шкільною парти, можна сказати У Людмили до появи в класі Світлани подруг зовсім не було. Вона спілкувалася з усіма […]
Я так і бачу, наче в реальності, як свекруня в мою кімнату зовицю з родиною заселяє і вони користуються моїми меблями і речами, і такі задоволені. Треба край забрати, але ж як? Ось моя історія, допоможіть порадою. Так вийшло, що з чоловіком живемо вже рік окремо, є спільна донечка. Я мешкаю у своїх батьків, а Вітя на орендованому житлі. І там залишилися мої деякі речі: посуд і так далі. Але свекруха не дає спокійно жити, постійно налаштовує чоловіка і тягне гроші з сім’ї. Чоловік особливо не забезпечує, дає на дитину рідко, все – батькам
Я так і бачу, наче в реальності, як свекруня в мою кімнату зовицю з родиною заселяє і вони користуються моїми меблями і речами, і такі задоволені. Треба край забрати, але […]
Свекор практично прописався у нас на кухні, а все через те, що свекруха полінувалася. Ми з чоловіком вже п’ятий рік у шлюбі, але нещодавно почали жити окремо від його батьків. З’їхали ми недалеко, наш будинок лише за кілька вулиць. Чоловік працює цілими днями, а я вдома з дитиною. Донедавна все було спокійно. Свекри жили окремо, над нами особливо не нависали, приходили в гості час від часу, та й ми до них навідувалися у вихідні. Свекруха моя, Марія Сергіївна, жінка ділова. Завжди на кухні щось варила та пекла. Смачніше за її яблучний пиріг я нічого не пробувала! Свекор – мужик солідний, любить поїсти. Я завжди думала, що пощастило людині, дружина така дбайлива. Але знедавна все якось змінилося…
Ми з чоловіком вже п’ятий рік у шлюбі, але нещодавно почали жити окремо від його батьків. З’їхали ми недалеко, наш будинок лише за кілька вулиць. Чоловік працює цілими днями, а […]
У будинку в Катерини Василівни було чистенько, але бідненько. Вибілені стіни, фарбована дерев’яна підлога, подвійні старі віконні рами. Усі речі ще років з 80-х: на кухні буфет зі скляними дверцятами, саморобний дерев’яний стіл, який ще дід робив, на підлозі самоткані доріжки. У кімнаті велике ліжко із залізними кульками, прикрашене горою подушок і вишитим підзором
— Ой, Миколко, Віра, проходьте. Що ж ви не подзвонили, що до мене приїдете? Я й не приготувала нічого, та й вдома в мене не прибрано. «Не прибрано» – це […]