Я довго збирала гроші, щоб організувати дочці гарне весілля. Тижнями, після роботи, вишивала рушник, мріючи подарувати його Олі на пам’ять. Тому коли Марічка повідомила, що Оля вже вийшла заміж, я навіть не знала, як реагувати. – Чому мені ніхто нічого не сказав? – запитала я. – Мамо, ти далеко. Ми не хотіли тебе турбувати. Весілля було скромне, лише найближчі, – пояснила Оля. – Найближчі? А я хто? Мої слова розчинилися у тиші

– Мамо, ти навіть не уявляєш, як ми тут без тебе! Але якось викручуємось, – голос Марічки у слухавці звучав натягнуто. – Що значить “якось”? – я вже знала, чим […]

Наступного разу, коли я її побачив, вона вже була з іншим. Я став для неї маленьким епізодом і зрозумів, що мої спроби завоювати її серце залишаться у моєму минулому

Я зустрів її випадково, серед буденного натовпу в кав’ярні. Аліна навіть не сприйняла мене всерйоз, сиділа, жартувала, розповідала якісь кумедні історії про своїх колишніх. Її голос лунав на весь заклад, […]

Мій тато, Іван Гаврилюк, був людиною простою і дуже працьовитою. Він усе життя доглядав ту хату, наче вона жива. Ми з братами — Петром і Миколою — виросли там. Це місце пахло дитинством, маминими пирогами й бабусиним узваром. Але коли ми подорослішали, то всі троє виїхали з села. Спочатку Петро, потім Микола, а я останньою — після університету. Тато залишився сам, і ми кожен по-своєму намагалися йому допомагати. Я приїжджала найчастіше, особливо коли він занедужав. Але й брати не відставали: Петро ремонтував дах, Микола лагодив паркан. Здавалося, все в нас було добре, поки тато не сказав одного разу: — Діти, я вже старий. Хата моя не вічна, як і я. Розберіться між собою, кому вона залишиться

Мене звати Оксана, і я хочу розповісти вам історію про нашу сімейну хату. Та хата була для нас не просто домом — вона була нашим минулим, теплом, затишком і, як […]

Ми зі Степаном планували святкувати золоте весілля. Але замість замовлення ресторану я подала документи на розлучення. Його реакція була несподівано байдужою: – Якщо ти підеш, я навіть не помічу! – кинув він не думаючи. Я надіялася, що він принаймні спробує зупинити мене чи захистити наш шлюб, але цього не сталося. Йому було справді байдуже. І це, як не дивно, додало мені впевненості в правильності рішення

– Мамо, ти жартуєш? У твоєму віці? А якщо люди засудять? – голос доньки Наталки тримався на межі розпачу й обурення. – Прожити з батьком п’ятдесят років, а тепер отак […]

-Мамо, ти все життя складала гроші, а тепер хочеш їх витрачати на поїздки. Та ми ж не маємо власної квартири?. Мені було боляче від їхніх слів, бо я справді відкладала гроші для себе, а вони й досі пробачити не можуть мій вчинок

«Тільки я їх любила».  Мене звати Марія. Я не вірю в казки. У моєму житті не було ні щасливих кінців, ні чарівних принців, ні дивовижних подарунків долі. Я просто жінка, […]

Оксана вже тримала ручку двері на кухню, щоб зайти. Але розмова, якв велася по іншу сторону, спершу насторожила, а потім до сліз пр икро вра зила жінку. Чоловік розмовляв з дочкою …

— Папа, на українському на післязавтра нам потрібно написати твір про роботу одного з батьків. Я про тебе напишу, бо ти — учитель. А що про маму писати? Вона ходить […]

Цей день настав. Ольга остаточно вирішила подати на розлучення. Однак перед цим вона вирішила зайти до мами, яка несподівано дала їй незвичайну пораду. Завдяки цьому її шлюб вдалося врятувати.

Цей день усе ж настав. Ольга більше не могла триматися за шлюб із Віталієм. Вона зробила все, що могла, але сил на спроби змінити його більше не залишилося. Як тільки […]

Вранці, в переддень святого Миколая я зібрала подарунки для сестри та її дочок і вирушила в село. По дорозі часто підбираю тих, хто чекає на автобус, і ось на зупинці я побачила Христину. Христина була знайомою ще з часів, коли я жила в селі. Її я не могла забути, адже саме вона колись забрала у мене Івана – мого першого хлопця, якого я дуже любила. Та я таки зупинила авто, щоб її підвезти

Щороку на свято святого Миколая я відчуваю дивне поєднання радості та суму. Радості, бо я щиро люблю робити подарунки, а суму – тому, що я не маю сім’ї, а мої […]

Христино, ти могла хоча б відповісти на дзвінок? Вона ж не монстр, це просто мама, – сказав Костянтин, не відриваючись від телефону. – Як ти думаєш, що їй потрібно було, якщо вона знову дзвонить? Я відвела очі. Це питання стало риторичним у нашому домі. Його мама – пані Галина – вже давно перейшла межі здорового спілкування. Вона дзвонить, пише і приїжджає без попередження настільки часто, що я почала забувати, як виглядає спокій. А що найгірше – Костя досі не бачить проблеми

– Христино, ти могла хоча б відповісти на дзвінок? Вона ж не монстр, це просто мама, – сказав Костянтин, не відриваючись від телефону. – Як ти думаєш, що їй потрібно […]