А, зрозуміло, – простягла мама знову замість привітань, – а я дивлюся, що це ти розіжралася, як корова та морда пішла коричневими плямами. Тепер зрозуміло, чому ти стала така страшна. Я одного зрозуміти не можу, навіщо? У вас борги, треба віддати, а потім уже розмножуватися. Та й кар’єру не заважає зробити, а ти вирішила стати квочкою і заритися у пелюшках

— Чоловікові такого взагалі не зрозуміти, у нього з власною мамою відмінні стосунки, – розповідає Ілона, – чесно кажучи, я цьому прямо заздрю. Але у мене зі свекрухою теж стосунки […]

Вже 2 роки Тетяна намагається помиритися з донькою своєю: телефонує їй, пише повідомлення, в гості напрошується. Та Світлана жодного разу не взяла телефон, не відповіла на повідомлення і номер змінила нещодавно. А вся справа в тому, що 2 роки тому донька прийшла до Тетяни на серйозну розмову

Тетяні – моїй сусідці на сьогоднішній день 67 років. Вона живе одна в досить таки великій трикімнатній квартирі. Сусідка на пенсії вже давно, але ще цілком хороша та здорова така […]

Віра Гаврилівна кинула на стіл тисячку. – З мене годі. Я за все плачу. Грошей не вистачає. Ти прийшла на все готове, ще й без ложки і виделки. Якщо ти так і плануєш жити за мій рахунок, то вимітайся з квартири вже. – Я пожалілася Павлу, а той сказав, що мама права. – Вона нам і дах над головою дала, і годує, а твої батьки нам навіть наволочки не купили. – Мені так було образливо. Ось я і спакувала в свою клітчасту сумку одяг, який привезла в квартиру і повернулася до мами. В дверях свекруха ще витикнула: “Що ти той одяг туди-сюди волочеш? Викинь в  смітник, бо то один непотріб. Навіть на ганчірки не підійде”

Колись, коли я була маленька, бабуся мені розказувала, що без приданого її б ніхто заміж не взяв. – Тато дав мені цілий віз віз статків. І подушки і перину, до […]

– Хочеш, забери сина собі назовсім, я не проти, все підпишу, – заявила мені моя дочка

Моя дочка явно збожеволіла, інакше її вчинок для мене взагалі незрозумілий. Вона спокійно запропонувала мені забрати онука до себе, якщо я за нього так переживаю, а їй і внучки достатньо. […]

Ліда вирішила відвідати колишнього чоловіка, подивитися, як він там без неї живе. Жінка прийшла до його квартири, натиснула на дзвінок. – Які люди! Яким вітром? – двері відчинив Сергій. – А я повернулася, – усміхнулася жінка. – Куди? – не зрозумів чоловік. – До тебе. Вечерю готуєш? Смачно пахне, – Ліда вловила аромат смаженої картоплі та котлет. – Дуже смачно. Ми вже поїли. Вибач, не запрошую, – спробував випровадити колишню дружину Сергій. – Хто «ми»? – не зрозуміла Ліда, як раптом з кухні вийшла якась жінка. Ліда придивилася до цієї жінки і аж ахнула від побаченого

– Завтра я їду у відрядження. – І що? Знову новий проєкт. У тебе й старі грошей не додали. Ціни зростають, ти хоч раз був у магазині? Все виросло. Продукти […]

Я в цій родині – невістка, та мені приємно було дивитися, як рідні брати і сестра між собою дружно живуть, я завжди захоплювалася їхніми стосунками. Найчастіше ми збиралися в селі у Ярослава, кожен привозив з собою якісь продукти, і ми влаштовували чудові, теплі, родинні посиденьки. Але так було до того моменту, поки не довелося ділити майно. Нещодавно, на жаль, раптово не стало Ярослава. І поки ми всі сумували і оплакували його, Ольга вирішила все майно брата переписати на себе

– Це якесь непорозуміння, Славко не міг так з нами усіма вчинити, – голосила Ольга, рідна сестра мого чоловіка. Вона була вкрай незадоволена тим, який заповіт склав її покійний брат. […]

У день ոօхорону сватів мені зателефонувала моя мама, і те що вона почала вимагати від мене, мало не позбавило мене дару мови.

У нас у сім’ї двоє дітей, я та моя сестра Марина. Мама з татом розлучилися, і я цілком розумію рішення батька. Характер моєї мами — це якийсь жax , якщо […]

Купляти харчі вони звісно будуть, гроші у них є, – зітхає Лідія Іванівна, – та тільки ми з Толиком тоді не побачимо ні сина, ні онуків. І натиснути на сина боюся: і так довго ходив без сім’ї, а тепер у нього двоє дітей. Соня може вирішити кинути його і поїхати до своїх батьків з малюками. Як ми тоді

— А що самі? – гукає через паркан вдень в понеділок Лідію Іванівну сусідка, – я машину вашого Вані бачила, адже він був з п’ятниці і лише вчора ввечері поїхав? […]

В Ганни не стало батька, жінка важко переживала втрату найріднішої людини. Прощання пройшло як у тумані. Наступного дня вранці Ганна з чоловіком Андрієм прийшла на могилку батька. – Ой, тату! Як же я тепер без тебе жити буду! – плакала Ганна, розмовляючи з портретом батька. – Ох, молодий ще який, як так. Він нездужав? – почула жінка голос позаду себе. Ганна повільно повернулася, придивилася до жінки, що стояла за спиною і…застигла від побаченого

– Зрозумій, я хочу бути щасливою. Я тебе ніколи не любила, і заміж вийшла щоб насолити Валерію, який мене покинув. Ти вчасно підвернувся просто. І до Ганнусі в мене так […]