Ти повинна приїхати на Різдво, у нас до тебе справа є, – заявила мені нещодавно донька по телефону. Сказала вона це таким беззаперечним тоном, що я не могла збагнути, що сталося, передумала вже всяку всячину з переляку. Я якраз в цьому році і не планувала їхати додому, на це є кілька причин, та дочка так наполягала, що я таки була змушена погодитися
– Ти повинна приїхати на Різдво, у нас до тебе справа є, – заявила мені нещодавно донька по телефону. Сказала вона це таким беззаперечним тоном, що я не могла збагнути, […]
– Василю, я більше так не можу. Ми з Діанкою тобі зовсім не потрібні. Навіщо цей фарс? Мої слова зависли в повітрі, а чоловік, не піднімаючи погляду від телефону, байдуже сказав: – А ти хочеш, щоб я що? Вдома сидів, як ти? У горлі стало сухо, а в середині стиснулося. Переді мною сидів батько моєї дитини, але це був чужий чоловік
– Василю, я більше так не можу. Ми з Діанкою тобі зовсім не потрібні. Навіщо цей фарс? Мої слова зависли в повітрі, а чоловік, не піднімаючи погляду від телефону, байдуже […]
Я з відвислою щелепою застигла посеред власної кухні, немов зачарована, і дивилася, як моя свекруха Ніна Василівна варить борщ. А точніше, на те, що вона робить, і як вона це робить. Спочатку я намагалася переконати себе, що не бачу цього. Але кожен новий рух ложкою – в каструлю, в рот, знову в каструлю – вводив мене у повний ступор. На кухні панувала тиша, тільки булькала каструля, в якій плавали шматки буряка й капусти. У мене в голові не вкладалося: як можна так спокійно стояти у чужій кухні й робити подібне? Це ж моя кухня, моя каструля, моя родина буде це їсти! «Оленко, я ж тобі допоможу! Ти, бідненька, так багато працюєш, треба хоч раз добре погодувати моїх хлопців». Моїх хлопців. Чудово. Тобто, мій чоловік і наш син, виявляється, не мої, а її. Я швидко вилила той борщ у раковину, вимила каструлю й поставила її на полицю, щоб навіть не було натяку на те, що він існував
Я з відвислою щелепою застигла посеред власної кухні, немов зачарована, і дивилася, як моя свекруха Ніна Василівна варить борщ. А точніше, на те, що вона робить, і як вона це […]
Ганна повернулася додому, тихо відкрила квартиру своїм ключем, зайшла в коридор. Раптом вона почула, що на кухні хтось розмовляє. – Коли ти збираєшся їй розповісти? – почула Ганна голос матері. – Вона, мабуть, вже здогадалася. Навіщо минуле ворушити? – відповідав батько. – Ні, Вітю, ти повинен сказати Ганні правду. Сам. Наодинці. І, якщо знадобиться, підтримати її, – тихо додала Віра. – Про що це вони? – здивувалася Ганна. Вона тихенько підійшла ближче до дверей кухні, прислухалася до розмови батьків і заціпеніла від почутого
– Ну, що ти носишся з нею, як з писаною торбою, наче вона тобі рідна мати?! Скільки можна? – не витримав Ігор, бачачи, як Ганна наливає в пляшечку з соскою […]
– Скажи мені, Дмитро, а тобі не соромно, що твоя дружина щоразу просить у нас, своїх батьків, гроші? Це ж так низько! Я вважаю, що якщо чоловік не в змозі забезпечити сім’ю, це неповноцінний чоловік!, – кинула я і вийшла з кухні, де запанувала тиша. Наступний мій прихід до дітей змінив, можна сказати, всю історію життя дочки. Тепер мені соромно за свої слова. Але, скоріш за все, вони стали вирішальними
– Ти коли-небудь думала, мамо, що гроші для тебе важливіші за моє щастя? – сказала Оксана, опустивши голову, але її голос звучав твердим. Я застигла, тримаючи телефон у руці. У […]
Я відчинила двері до своєї квартири, зробила крок і відразу ледь не спіткнулася об щось. «Що це тут під ногами?» – подумки вигукнула я. Але вже наступної миті я зрозуміла, що до чого: – Мамо, ти тут? З кімнати визирнула моя мама. – Тобто коли я тобі квартиру подарувала, так «Мамо, ти найкраща!». А як матері дати притулок на ніч, яка втомилася після зміни – так «А що ти додому не поїхала?»
Я відчинила двері до своєї квартири, зробила крок і відразу ледь не спіткнулася об щось. «Що це тут під ногами?» – подумки вигукнула я. Але вже наступної миті я зрозуміла, […]
Олеся прийшла в гості до матері, зайшла в коридор. – Мамо, привіт! – гукнула вона. – Тут тобі квитанція за домашній телефон прийшла! Зроду таких сум не було. Наче ти закордон дзвонила. – Доню, та який закордон, – засміялася мати. Олеся роззулася і пройшла на кухню. Алла Дмитрівна почала накривати на стіл. – Доню, я зовсім забула! Зараз прийду, – раптом вигукнула жінка і пішла всередину квартири. Повернулася за хвилину, з якимось листочком у руках. – Доню! Я для тебе дещо маю! – сказала жінка і простягла листок доньці. Олеся взяла листок, переглянула його і ахнула від побаченого
– Мамо, квитанція за домашній телефон прийшла, – Олеся зайшла в коридор до своєї старенької матері і запитливо глянула на неї. – Сума понад сімсот гривень! Зроду таких сум не […]
Першою на собі примхи невістки в цікавому стані випробувала свекруха: не так посолено їжу, занадто довго займала санвузол, а Катерині по маленькому закортіло. Не так ходиш вранці. Ірина йшла на роботу до 10-ї, а Катя, яка вже звільнилася, спала до обіду, виправдовуючись тим, що уві сні її хоча б не нудить. До певного часу претензії стосувалися переважно матері чоловіка, висловлювала їх Катя теж наодинці. Ірина – людина неконфліктна, м’яка, намагалася згладжувати кути, входити в становище, терпіла, не загострювала, співчувала
Ірина з чоловіком поки що живуть разом. Хоча як разом… Як сусіди, заяву на розлучення вже подано, – каже Єлизавета про сім’ю своєї старшої сестри близькій подрузі. — А в […]
Наші зустрічі стали своєрідним ритуалом. Вечорами, після довгого робочого дня, я часто заглядав до Оленки на кілька хвилин, і ці хвилини непомітно розтягувалися на години. Я сидів за столом, біля мене сиділа маленька Златка, і показувала свої іграшки. Та в один момент все зникло
– А що ти тепер збираєшся робити?, – запитала мене Оленка. Вона стояла переді мною, дивлячись прямо в очі, і я відчував, які важкі її слова. Її погляд був одночасно […]
-Прибери за собою, що тебе не навчили свої лахи на місце складати? -А ти мені не вказуй, мій диван, коли захочу, приберу. Відсварювалась Надія. Коли Надія приїхала до Польщі, перші місяці були важкими
Надія завжди мріяла про краще життя для себе та своєї родини. Вона виросла в маленькому селі, де більшість людей працювали на землі, і її родина не була винятком. Батьки Надії, […]