Моя свекруха має дві невістки, але, на жаль, вона дуже не любить мене. А от в дружині молодшого сина вона просто не бачить душі. Хоча я працюю з ранку до ночі, а Світлана вже багато років вдома сидить, але вона шкодує її, адже, мовляв, грошей у неї немає і жити ні на що їм. Те, що ми з чоловіком заробляємо добре – це правда, маємо два авто, квартиру свою. Я завжди на це закривала очі, не перечила, адже розуміла, що мене не зрозуміє ніхто. Та одного разу свекруха мене таки здивувала
Чоловік Злати зі своїм братом майже одного віку, різниця між ними всього півтора року лише, весілля грали теж практично вони одночасно, адже майже разом долю свою знайшли. У Злати було […]
Я не можу з тобою так більше жити. Марино, подивися на себе у дзеркало, на кого ти стала схожою? Завжди заклопотана чимось, не встигаєш себе привести в порядок. Я йду від тебе, – заявив Денис. – У тебе хтось є? – намагаючись не втрачати рівновагу, запитала дружина. – Нікого немає, – чесно зізнався Денис, але підтвердив вкотре серйозність своїх намірів. А на наступний день він переїхав на знімну квартиру, сказав, що хоче зробити паузу у стосунках
– Я не можу з тобою так більше жити. Марино, подивися на себе у дзеркало, на кого ти стала схожою? Завжди заклопотана чимось, не встигаєш себе привести в порядок. Я […]
Ірина з Марією зустрілися у місцевій кав’ярні, щоб поговорити про свої проблеми і просто підтримати одна одну на чужині. – Ірино, ти виглядаєш втомленою, – зауважила Марія, відпиваючи гірку каву. – Як там у тебе з чоловіком? – Та так, як завжди. Вадим просто не розуміє, чому я тут, – зітхнула Ірина. – Йому здається, що я маю заробити багато грошей, але він не бачить, як мені важко. Марія кивнула. Вона сама відчувала подібні переживання. – Мій Іван також. Він думає, що я повинна все зробити і ще й допомогти родині
У більшості заробітчанок – не проста доля, тому вони на чужині і знаходять підтримку одна в одній, отак розкажеш про свої проблеми близькій людині, і на душі легше стає. Ірина […]
Микола Васильович прийшов на роботу й одразу покликав до себе свою бухгалтерку Настю. Молода дівчина прийшла дуже швидко. В руках вона тримала папку з документами. – Ви мене викликали, Миколо Васильовичу? – запитала вона. – Звіт у мене ще не зовсім готовий. Я тут деякі помилки знайшла. Ввечері все виправлю й дороблю… – Добре, Настю, – сказав начальник. – Мені подобається, як ти працюєш, але зараз мова не про те. Сідай, розмова між нами буде особиста. Якщо відмовишся – нічого страшного… Микола Васильович розказав, що він хотів. – Ну що, спробуємо, га, Настю? – нарешті запитав він. Настя аж очі округлила від почутого
– Ти що задумав, Микольцю? – гукнула чоловіка Лариса. – Іди краще обідати, мий руки! Вона ще хотіла його запитати, чому Микола сьогодні з таким заклопотаним виглядом стоїть біля вікна […]
Люди стали перешіптуватись. -У неї дитина не подібна на чоловіка. Дитина руда. Чоловік не витримав нового театру і потяг дружину до дверей. Втрутилась мама и розповіла свої підозри
Назар подзвонив до матері та повідомив її, що Христина при надії. Мати нічого не відповіла, але наступного дня вона майже з самого ранку приїхала до сина додому. Зазвичай Леся Богданівна […]
– Бабусю, ти знову це старе барахло дістала? – запитала Катя. Дівчина скривилася, дивлячись як її бабуся дбайливо розгортає старий, потертий вовняний шарф. – Викинути вже давно його пора! – Не можна, внучечко, – старенька провела долонею по вицвілій речі. – У ньому все моє життя. – У старому шарфі?! – Катя пирхнула, але сіла поряд. – Ото вже вигадаєш… Ну і що ж цікаво в ньому такого?! Ганна Петрівна посміхнулася. – Цьому шарфу, рахуй, уже шістдесят років, – сказала вона. – Я тоді тільки в місто приїхала була… Старенька замовкла, наче збираючись з думками й почала свою розповідь. Катя вислухала її й аж заплакала від почутого
– Бабусю, ти знову це старе барахло дістала? – Катя скривилася, дивлячись як її бабуся дбайливо розгортає старий, потертий вовняний шарф. – Викинути вже давно його пора! – Не можна, […]
Віра Павлівна запросила сина з дружиною в гості. Її невістка Анжела ретельно готувалася до цієї зустрічі. Вона приготувала улюблений пиріг Петра, купила букет квітів і нову сукню. Жінка виїхала раніше, щоб не спізнюватися. Під’їхавши до будинку свекрухи, Анжела раптом помітила машину свого чоловіка Петра. – Дивно, – подумала вона. – Він же ж має бути на важливій зустрічі… Анжела вирішила зробити сюрприз. Вона тихенько відчинила двері квартири своїм ключем і зайшла в коридор. З кухні чулися голоси. Анжела застигла на місці – говорили явно про неї! Вона прислухалася й не повірила своїм вухам
Анжела завжди вважала себе людиною щасливою. Ще в дитинстві, коли інші діти помилялися на рівному місці, вона примудрялася вийти з води сухою. Навіть із найскладніших ситуацій. У школі їй діставалися […]
— Діду, ми тут подумали, може, ти складеш заповіт? Ми не про гроші, не зрозумій неправильно. Просто, щоб було все по справедливості… — За якою ще справедливістю? – дід підняв голову від газети і втупився на нас так, що я мало не передумала. – Я ще, внуки мої любі, поживу, і досить мене передчасно в землю класти! Заповіт – це як собі вирок підписати, все кінець. А я вам скажу: ніякого заповіту я залишати не хочу
Ми з братом давно знали, що наш дід – міцний горішок. У свої дев’яносто п’ять він з упертістю юнака ходив до лісу по гриби і з непідробним задоволенням косив траву […]
Віра зайшла в свою квартиру. – Боже, та де ж тут все знаходиться? – раптом почула вона з кухні незнайомий жіночий голос. – Нічого не можна знайти! Віра застигла в коридорі. – О, знайшла! – почулося знову. Віра навшпиньки підійшла до кухні. На її улюбленій табуретці, закинувши ногу на ногу, сиділа жінка років сорока п’яти. Дорогий костюм, ідеальний манікюр, укладене волосся – типова успішна бізнес-леді. – Ви хто? – запитала Віра. Незнайомка поволі повернулася. – О, нарешті! – вигукнула вона. – А я вже думала, до ночі вас чекатиму. Сідайте, Віро. Нам треба серйозно поговорити. – Як ви тут опинилися?! – Віра не розуміла, що це робиться
– Боже, та де тут все взагалі знаходиться? Нічого не можна знайти! А куди поділося ігристе з верхньої шафки? – почувся з кухні незнайомий жіночий голос. Віра застигла в коридорі, […]
Ми вас до хати пустили, – сказала свекруха. – Тільки за це ви повинні нам дякувати. А вже годувати, то вибачайте. В нас є свої, рідні онуки, яким наша допомога потрібна. Нехай твоя мама трохи вам допомагає. Я б на місці Анни Гаврилівни була рада, що в хаті запанує дитячий сміх. Але це не про цю жінку. – Матусю, ми всі булочки з’їли. Ти нас не будеш сварити? – Ну чого сварити, рідненькі? А що, бабуся не гукала вас поїсти? – Ні, бабуся сказала, що ми маємо свій холодильник і в їх попросила не заглядати. Діти весь день просиділи в хаті голодні, бо не рідні бабусі
– Ми вас до хати пустили, – сказала свекруха. – Тільки за це ви повинні нам дякувати. А вже годувати, то вибачайте. В нас є свої, рідні онуки, яким наша […]