Коли Марина сказала мамі, що виходить заміж і йде в невістки, мама цьому не зраділа, бо у самої життя не склалося саме з цієї причини – не злюбила її свекруха, тому зробила все для того, щоб син пішов з сім’ї. Тож Маринку мама ростила одна, тому і хотіла кращої долі для своєї донечки.

– Марино, ти добре все обдумала? Любов – це гарно, і я навіть вірю тобі, що ти кохаєш Ігоря. Але чи зможеш зжитися з його мамою?

В чужому домі ой як не просто, – попередила доньку мама, але Марина і слухати нічого не хотіла – вона кохала Ігоря і була впевнена, що саме з ним вона стане найщасливішою у світі.

– Мамо, не починай. Ну ж не у всіх такі історії, як у тебе батьком. Ігор мене запевнив, що житимемо ми з його батьками лише перший час, а потім він подбає про окреме житло, – безтурботно щебетала Марина.

– А от у Павла уже своє житло є, і він готовий хоч зараз нас обох у себе прийняти. Ти могла б і про мене подумати, – спробувала засоромити доньку мама.

Справа в тому, що після розлучення батько Марини практично вигнав її з матір’ю на вулицю. Свого житла у них не було, тож перший час вони жили по знімних квартирах, а потім оселилися у материної тітки в селі. Своїх дітей родичка не мала, тому пообіцяла, що відпише їм свій будинок, якщо вони її доглянуть.

Хата була стара, але все ж, це краще, ніж нічого. А коли дівчина виросла, припала вона до душі одному хлопцю з того села. Павло був далеко не бідним, один син у своїх батьків. Про те, що у нього серйозні наміри, він сказав і Марині, і її мамі. Але Марина поїхала в місто вчитися, і там закохалася у свого одногрупника Ігоря.

Переконати доньку мама не змогла, Марина вийшла заміж за Ігоря і стала жити в одній квартирі з його батьками. Свекруха з самого початку була не рада цьому шлюбу, бо вважала, що її сину ще зарано одружуватися.

Як не намагалася Марина вгодити свекрусі, але їй все не так було. Ігор спочатку, як і обіцяв, захищав дружину, але потім йому все це набридло, і він пішов найлегшим шляхом – перестав вникати у те, що вдома відбувається, став пізно приходити з роботи, а потім ще й напідпитку.

Марина, яка сиділа в декреті з дитиною, просто не знала, що їй робити – свекруха ніяк не вгавала, а від чоловіка не було ніякої підтримки.

А одного разу Ігор прийшов додому і повідомив, що у нього з’явилася інша жінка, а з Мариною він планує розлучатися. Дружині він дав час місяць, щоб та знайшла собі нове житло.

У Марини іншого виходу не було, вона разом з дитиною поїхала в село до матері. Добре, що то хоч було літо, бо інакше зовсім сутужно було б, адже в домі не було ні води, ні зручностей, та й з опаленням були певні проблеми, тож Марина з острахом чекала зими.

– Привіт, Маринко, як справи? – якось запитав її Павло, з яким вона випадково зустрілася на стежці біля лісу, коли гуляла з дитиною.

Павло проїжджав мимо на велосипеді, і не зміг не зупинитися, коли побачив Марину. Він навіть уявити не міг, які у неї тепер проблеми, подумав, що вона на літо до матері завітала. Поговорили трохи і Павло поїхав.

А на наступний ранок прийшов Павло до них на подвір’я з папкою, і став щось собі записувати. Чоловік був будівельником, і він вирішив, що допоможе Марині відбудувати їхній дім.

– Але у нас немає грошей, – сказала Марина і заплакала.

– А я хіба щось говорив про гроші? Я воду хочу в дім провести, і опалення встановити, адже до зими недалеко. Вважай, що це мій подарунок, – сказав Павло.

До кінця літа вже все було готово. За цей час встигла Маринка роздивитися Павла і не розуміла лише одного – чому вона раніше не побачила того, який він добрий та хороший, може тоді б вона і не зробила того помилкового кроку, адже Ігор після розлучення про них з донечкою майже не згадував, йому було байдуже, як вони живуть. А тут практично чужа їм людина переживає, як вони зиму зимуватимуть.

Ігор з’явився коли його вже і не чекали. Не зрослося у нього з новою пасією, тож він вирішив повернути дружину, і був приємно вражений змінами, які побачив на подвір’ї у Марини.

– Як гарно тут у вас, Маринко! – сплеснув руками Ігор, оглядаючи все.

– Думаю, якийсь час можна буде нам пожити тут, щоб моя мама тебе не займала, – запропонував він.

В цей час Павло став збирати свої інструменти, бо зрозумів, що він тут зайвий.

– Ні, зачекай, – зупинила його Марина.

– Якщо твоя пропозиція в силі, то я згодна, – раптом випалила вона.

– Яка ще пропозиція? – здивовано перепитав Ігор.

– Ти що, забула, що я твій чоловік?

– Був…, – впевнено відповіла Марина і глянула на Павла, який дуже зрадів цій відповіді.

У Ігоря був шанс, адже Марина його кохала по-справжньому і ладна була заради нього на все, та він сам все зруйнував. А тепер у Марини почалося нове життя. Як кажуть в народі – не було би щастя, так нещастя допомогло.

Джерело