Моя подруга Світлана залишилася сама, її добрий та надійний чоловік відійшов у засвіти, коли діти були їх ще зовсім малими.

За важкою щоденною працею жінка не зогледілася, як минула її молодість та юність.

Адже роки швидко пливли, а вона весь час була заклопотана сірими буднями та своїми дітьми.

Весь цей час Світлана дуже важко працювала.

Вона про своє особисте життя й не думала ніколи, аби сина та доньку на ноги поставити.

Адже стільки для них всього потрібно, вони ще ж маленькі.

Коли син Михайлик трохи підріс, постійно говорив мамі:

– Мамочко, ти лишень не хвилюйся, я от закінчу школу то відразу піду працювати, щоб тобі легше було, а Олеся піде навчатися.

Моя подруга тоді посміхалася з вологими очима, раділа, що має добрих діточок, але сама прекрасно знала, що дати хорошу освіту своїм дітям – це її материнський обов’язок.

Все своє молоде життя Світлана присвятила своїм дітям.

Роки минули якось так швидко, що й зогледітися не встигла вона, син з донькою виросли, вже мають свої сім’ї, живуть окремо від матері своєї.

А Світлана моя вже бабуся, в свої 50 вже має двоє онучат.

Діти поїхали в місто, там живуть та працюють, а Світлана, тим часом, так і залишилася жити в селі, але тепер їй самотньо, адже в хаті сидить сама, добре, що робота є.

А нещодавно моя подруга познайомилася з Данилом, він влаштувався до них на роботу, купив хату в їхньому селищі по сусідству з нею.

Познайомилися, виявилося, що в них багато спільного в житті, в нього теж діти дорослі, живуть окремо, дружини не стало давно, на жаль, відтоді він і так живе сам.

Довго вони спілкувалися, Данило кликав заміж, але Світлана не могла погодитися, хвилювалася, що має сказати дітям.

Вони їй не вибачать, що забула про батька.

Якось Михайло з Олесею приїхали до мами в гості без попередження, а в неї гостює сусід Данило, на подив дітям.

Усі повечеряли разом, говорили мало: мати не знала, як глянути в очі дітям, а діти не знали, що сказати їй.

Михайло запросив маму на день народження онука в місто.

Коли Світлана приїхала до сина, там зібралася вся родина, а Олеся запитала матір сама:

– Мамо, а чому ви самі приїхали, а де дядько Данило? Ви, мамо, не соромтеся, ми все знаємо вже давно, ми дуже любимо вас і хочемо, щоб ви не були самотніми, понад усе мріємо, щоб ви жили щасливо. Влаштовуйте своє життя, ви й так для нас зробили багато.

А навесні перед Великоднем в хаті Світлани зібралася вся родина.

Вона в 50 років виходила заміж, а найбільше за неї раділи її діти.

Я дуже тішуся за свою подругу, хоча часи зараз такі важкі, але життя перемагає, потрібно жити далі.

В селі люди пліткують, що зараз такі непрості для країни часи, а вона своє життя влаштовує.

Але невже Світлана не заслуговує жіночого щастя?

КІНЕЦЬ.